Після випробування
У кімнату в якій мене шматував звір нарешті знайшли кілька людей. Одразу кинулись до мене. Я не знаю скільки часу мене поїдав звір , я точно пам'ятала що раз чи два все-таки втрачала або майже втрачала свідомість. Вони якимось чином відігнали звіра. А мене закривавлену , підняли знайомі руки. Це був Тедіас. Я це знала , тільки він так грубо та водночас обережно піднімає людей на руки. Але від пережитого навіть нормально обличчя його роздивитись не могла , хоча я раділа вже з того ,що це саме він прийшов по мене , він точно не дасть мене скривдити.
Мене дбайливо накрили плащем і понесли в якомусь напрямку. А в руці я досі стискала заповітного ключа.
Вранці я прокинулась в світлій кімнаті , швидше за все це була лікарня. Більша частина мого тіла ледь рухалась , до того ж була міцно перев'язана бинтами. Поглянула в одне з вікон. На вулиці світило сонце. Неподалік виднілися великі будівлі. Преміщення в якому я знаходилась було оточене зеленим садом. В цьому світі всі рослини мають такий пронизливо смарагдовий колір ?
Чому тут так спокійно ? Люди які тут живуть , як вони це роблять ? Чи щасливі вони? Що то за жінка була ? Як я пройшла випробування?- і ще тисяча питань гризли мене з середини.
В двері увірвались. Звісно ж це були брати Мілендін. Тед тримав невеличкий пакунок , а Енді величезний барвистий букет з лілій.
- - Ото вже ти натворила!- вигукнув Енді,- тепер розплачуєшся по повній програмі!
- - Зупинити випробування було дуже нелегкою справою,- невдоволено проговорив Тедіас, - тому ти мені винна.
- - Ага , Тедіас ледь не врізав наглядачу , який запевняв нас , що якщо тебе загризуть , то це навіть на краще ,- з усмішкою продовжив Ендрю,- А ти сама ... як ? Ліки допомогли ?
- - Здається , але я майже не відчуваю тіла. І голова трохи паморочиться- відповіла я , разом з тим дивуючись кволості свого голосу.
- - Не хвилюйся , так і має бути , і такий стан триматиметься ще кілька днів.
- - А ... Як пройшло випробування?- боязко запитала в братів.
- Обидва мовчали. Видно , що не знали , що сказати. І це мене налякало. Я навіть спробувала підвестися з ліжка , але тільки напоролась на невдоволений погляд Тедіаса.
- - А мої спогади ? А жінка яка була зі мною в кімнаті , що з нею ? І чому я її знаю?!- почала підвищувати голос я , а від спогадів очі наповнились слізьми , аж заболіло пошматоване тіло.
- - Ти ... Ти успішно пройшла випробування. Проявила себе в магії , зокрема в мистецтві часу та прикладної магії. А також у бойовому мистецтві , вони проявилися не в фізичній підготовці , а в винахідливості , холодному розумі та здатності до само пожертви,- холодно проговорив Ендрю. Вперше чула його такий холодний голос.
- - Але ж я не відкрила останню кімнату.
- - Це не головне завдання. Потрібно було максимально себе проявити.
- - А яка з цих сил дісталась мені від Вітряного?
- - Більше всього , що саме сила керувати часом. Бо більшість попередніх наглядачів володіли цим даром.
- - Тоді звідки бойові і магічні навички?
- - Вроджені.
- - Як це ?!
- - Отак, - продовжив за брата Тедіас,- ти не звичайна людина , а повноправна мешканка цього виміру.
- - А спогади ?
- - Ми думаємо , що можливо з часом вони почнуть самі відкриватись , бо зняти з них печать ніхто крім тебе не може. Але якщо людина сама знімає з себе печать , то цей процес дуже болісний.
- - А що то за жінка була , я її точно знаю.
- - Цей образ взятий з твоєї підсвідомості.
- - Образ ? Тобто, це все була ілюзія?!
- - Ні , все було по справжньому , окрім тієї жінки.
- - А що то за тварина була ?
- - Дуже відома тварина , яку дуже легко вбити , про яку знають навіть маленькі діти- вічнововк.
- - Вічнововк ?
- Тедіас глибоко вдихнувши продовжив.
- - Він живе , доти доки може випустити свою отруту з свого тіла. Найлегше це зробити вкусивши щось живе і м'ягке. Його отрута викликає сильні болісні відчуття , і відчуття того що тебе їдять по шматочку , а чим більше отрути в твоєму тілі , тим жахливіші відчуття.
- - Аа... - хотіла задати наступне питання.
- - Ну все , досить , тобі потрібно відпочивати , і так вже забагато інформації як для твоєї бідолашної голови.
- Брати пішли залишивши свої подарунки і купу запитань. Скільки ж всього я хотіла запитати в них. І якже мені хотілось встати з цього ліжка , було відчуття ніби я не вставала тижнів зо два.
- Як виявилось так і було. Я не прокидалася три тижні. Саме тому мені боліло все тіло. Час від часу до мене приходили медсестри. Допомагали мені вставати , змушували ходити та їсти. Час від часу намагалися порозмовляти , але мене всерівно весь час клонило в сон.
- Коли я спала мені снились яскраві сни. Мені снилися люди яких я не пам'ятала , деякі уривки життя , але я не могла зрозуміти чиє життя мені наснилось. Можливо моє , а можливо ні. Коли я прокидалася і намагалася щось пригадати то моє тіло щоразу ніби струмом било, мене наче ламало , а мозок хотів вилізти з голови. Навіть одного разу знепритомніла від цього.
- Нарешті мене випустили з білосніжної палати. Мені принесли одяг та плащ. І відправили каретою до академії. Мені повідомили , що на шляху до академії до мене приєднається Тедіас, а Ендрю владнає всі справи в радосвіті та академії.
- Ми їхали темними лісами , берегами морів , старовинними вуличками міст , розвалинами покинутих міст , і все це за одну годину. Невдовзі до нас і справді приєднався Тедіас. Скільки б я не намагалась викликати його на хоч якусь розмову він не піддавався. Або зверхньо дивився , або просто ігнорував. Зрештою я полишила ці невдалі спроби.
- Невдовзі ми опинилися біля воріт замку вітрів. В ньому досі було тихо та спокійно , схоже що студентів ще не переселили в відновлений замок.
- Ми вилізли з карети.
- Деякий час ми рухалися до замку мовчки. Хоч замок здавався новішим , але сади що його оточували не змінилися , вони залишалися таким ж дрімучими та старими.
- - Зараз в академії знаходяться тільки деякі викладачі , ректор, та голова освіти Радосвіту , ну і звісно Ендрю , куди ж без нього. Тобі все пояснять , а через тиждень сюди заселяться й інші студенти. Так що не думай ,що замок належить тільки тобі , і тримай це в таємниці , про те хто ти така посвячені не так багато людей. - заговорив першим хлопець.
- - Я зрозуміла.
- - І не намагайся підлаштувати всіх під себе , тобі тут спуску ніхто не даватиме , і на особливі привілеї також не розраховує. Ні мене , ні Егдрю тут не буде , тому відбиватися від вічно-вовків тобі доведеться самостійно. Постарайся влитися в колектив і не виділяйся з "натовпу" , будь звичайною студенткою нульового курсу!- продовжив своє раптове повчання Тедіас.
- - Дякую.
- - За що ти дякуєш? ! Я її тут повчаю а вона дякує , краще б дулась.
- - Я дякую не за повчання.
- - А за що тоді?
- - Дякую , що виніс мене з тієї клятої кімнати , я справді думала що помру там.
- Хлопець пополотнів. Тим часом я продовжила. А сльози потекли по щоках.
- - Я ... Я хотіла померти там , аби тільки не відчувати того як мене розриває та тварюка. Я думала що не витримаю... Краще б я не з'являлась тут. Чому саме я. Я хочу жити звичайним життям , хоча я вже не пам'ятаю яке воно! Чому саме я ?! Я хочу повернутись. Ти вже допоміг мені ... Я знаю , що.... Ти допоміг мене звідти витягти. Ти виніс мене звідти! Будь ласка ... Поверни мене назад! Я хочу туди де народилась , на справжню землю! Цей світ не мій ! Я йому не належу! Допоможи мені . - слова лилися самі. Все що було у мене на серці виливалось в крик та сльози. Мені було нестерпно соромно , що саме він став тим хто побачив мене в такому стані.
- Хлопець стояв витягнувшись як струна. Його і так світле обличчя стало ще більш білим. Я почула позаду швидкі кроки.
- Я не хотіла щоб мене в такому стані бачив ще хтось. Тому чимдуж кинулась в сад. Бігла крізь дерева. Я не чула щоб мене наздоганяли , але зупинитися вже не могла.
- Через деякий час і так ослаблене тіло не витримало. Я впала на землю. Вона була прохолодною. Цей м'який холод допомагав заспокоїтись. Я відчувала як палало обличчя , чи то від бігу , чи то від того вияву емоцій , який я собі дозволила. Піднявшись я оглянулась. Поблизу був невеличкий колодязь. Тут ріс бузок , ялинки , дерев з невідомим мені жовтим цвітом , схожим на акацію.
- Раптом одна думка пробила мою затуманену свідомість. " Як звідси вибратись?". А вслід за цією думкою , ще декілька страшних думок.
- " Коли ми летіли над замком , то сади здавалися набагато меншими , їх оточував ліс , лісом тут ледь пахне. Чи могло статися так , що я перенеслась в інший сад , як це ставалося по дорозі , коли ми переносилися з одного місця в інше?" Почулися кроки. З за дерев виднілася постать. Це був чоловік. Його вбрання нагадувало давньої грецьке. Він мав довге волосся кольору ночі , найтемніше яке я коли небудь бачила. Його очі світилися фіолетовим світлом. Він чекав на мене. Я це знала.
- - Радий нарешті тебе зустріти !- заговорив чоловік теплим , твердим голосом.- Я Вітряний замок. Саме я тебе сюди призвав.
- - Ти і є Вітряний замок ?
- - Так. Але це ім'я нагадує мені якусь кличку домашньої тварини. Ти можеш обрати мені нове ім'я , таке яке тобі подобається.
- - Я не маю бажання цього робити. - похмуро відповіла я.
- - Оууу... Знаєш найбільше мені подобається ім'я яке мені дала одна людська жінка. Ти б могла називати мене Луціосом. Але тільки між нами ,- чоловік мені підморгнув ,- інші не повинні про це знати.
- - Я спробую. Чому саме я ?
- - Чому я призвав саме тебе ? Це дуже довга історія. - чоловік клацнув пальцями , і ми опинилися в плетених кріслах. - Я б хотів розповісти тобі все , але мені доведеться розповідати тобі цілу вічність , і прямому і переносному сенсі. А в тебе немає аж стільки часу. Але на це були свої причини , багато причин.
- - Хто ти такий ?
- - Я уособлення часу , простору та матерій. Для когось я божество , а для когось вічність.
- - Але на справді...
- - Я це світ.
- - То ці недалекоглядні люди випадково ув'язнили в споруді сам світ ?
- - Ні , не ув'язнили. Вони допомогли розділити мою силу , випустити її , і допомогли мені отримати матеріальне тіло.
- - То для чого вся ця вистава з замком вітрів?!
- - Це не вистава. В замкові вітрів ... Зберігається частина мене самого. Величезна частина моєї сили зберігається в замку. Інколи вона виходить з під контролю. Саме .... По тебе вже прийшли. - чоловік усміхнувся у всі 32. І я й сама почула окрики Тедіаса. - Нажаль я не встиг тобі всього пояснити. А якщо не поверну тебе до них то боюсь вони перевернуть весь замок і знайдуть всі мої потаємні проходи.
- - Помиляєшся , я для них як якась іграшка!
- - Не хочеться відкривати всі свої карти але ти помиляєшся , ой як помиляєшся.
- Я опинилася за спиною Тедіаса.
- - Вайлет! Вааайлеееет!!!- гучно кричав він.
- - Тут я !- різко крикнула я. Бідолашний хлопець аж підскочив.
- - Слава богу! З тобою все добре ? Ти знаєш як тут небезпечно?!- хлопець трусив мене за плечі , аж в голові запаморочилось , а далі сталося таке від чого й дихати тяжко стало. Хлопець загріб мене в ведмежі обійми.
- - Дура! Дура! Неадекватка! - кричав Тедіас. Він відсторонився і щось бормочучи розпустив крила. Грубо підняв мене , та закинув собі на плече. За мить ми летіли над садом. Важко було сказати від чого я була в більшому шоці , від того що він так хвилювався , від того що він мене обійняв , чи від того що він несе мене до замку у такий спосіб. Лице запалало рум'янцем. Доводилось міцно жмурити очі аби не дивитись на землю яка була далеко не під ногами.
- Нарешті ми приземлились. На нас вже чекали.