Випробування

 Ми ще деякий  час посиділи в кафе. Як виявилось тут дуже швидко темніє. І вночі немає жодної зірки на небі. Для мене це було так незвично. Ще й до того Ендрю кудись терміново викликали по роботі. І він не зміг залишитись.  Тому до дому ми повертались у двох з Тедіасом. 

 В вечері в місті було наче в казці.  Запалювались безліч ліхтарів , гірлянд та золотих вогників. 

Ми проходили повз маленькі магазинчики. Книги , зілля , їжа , антикваріат , прикраси - тут було все. Величезні вітрини на яких бігали чарівні картинки-силуети. 

 Мою увагу привернула вітрина одного старого магазинчика. Вітрина була тьмяною. І на ній було не так в багато речей. Але один браслет виділявся. Це була кована срібна стріла прикрашена золотистими та білими камінцями. Здавалось ніби її зняли з дуже великого годинника. На мить я навіть побачила як це сталося. 

Двоє людей в чорних плащах знімають цю годинникову стрілку з годинника. Поспіхом ховають її в скриньку , попередньо загорнувши в чорну тканину , стріла світиться , виблискує годинник. Ті двоє навіть не помічають як з стріли випадає маленький камінчик , майже прозорий. Падає в довгий ворс килиму. Губиться ...  Люди тікають. Щось сталось ... 

Я відсахнулася від скла. 

Тедіас просто мовчки спостерігав за мною , нічого не кажучи ... Він мене трохи лякав. Та більше лякала себе я. 

 Ми швидко добрались до будинку. Я поспіхом повернулася в кімнату. Тільки на прощання Тедіас тихо сказав " Світлої ночі ,Вайлет ". 

Як тільки моя голова торкнулася подушки , я відчула наскільки втомлена. 

Так і закінчився мій перший день в цьому непростому місці. 

 Рано в ранці до моєї кімнати зайшла дівчина. Як виявилось це була служниця. Не вірилось що у цьому похмурому домі є такі життєрадісні люди. Її щира усмішка заряджала позитивом і мені самій хотілось усміхатись. 

 Вона принесла мені одяг. Це була довга чорна сукня з білим комірцем та довгими рукавами. Коли я запитала для чого цей одяг то виявилось що це традиція , проходити випробування в чорному. 

 Доволі дивна традиція. 

 Волосся мені заплели в тугий пучок. Та перев'язати чорною стрічкою. 

• - У вас дуже дивний колір волосся , ви не старі , але воно сиве - боязко запитала дівчина.
• Зваживши всі за і проти я відповіла дівчині.
• -  На землі часто фарбують волосся в незвичні кольори.
• - Ого. В нас таке не часто зустрінеш. Але вам дуже личить міс...Я не знаю вашого імені.
• - Вайлет або Лея.
• - Я не знала що на землі теж є таке ім'я.
• - Є схоже але не зовсім таке. Мені його вчора запропонували ... Друзі.
• - Ви про братів Мілендін?
• - Так.
• У двері постукали , за мить у двері просунулась голова Ендрю.
• - Нам вже час - усміхнувся хлопець.

 Їдучи каретою по вуличках старого міста , я вдивлялась... В стіну. 

• - Ми ж можемо просто полетіти - буркнула під ніс собі.
• - Ми так , а ти ні. Нести тебе ніхто не збирається - відповів Тедіас не відриваючись від вікна.
• - Тобі страшно ? - раптово запитав Енді.
• - Ні , але просто ... Незвично - подумавши відповіла я.
• - Летіти ми не можемо тому що , це приверне увагу , це місто ... Воно не зовсім звичайне. Воно пограничне , сюди інколи забрідають люди , тому тут намагаються вести звичайний спосіб життя - почав розповідати Енді.
• - Але ж якщо сюди потрапляють люди то їм збирають пам'ять і відправляють назад - заперечила я.
• - Це так , якщо звісно вони потрапляють нам до рук. Але найбільше випадків коли  вони сюди потрапляють через тимчасові діри.  Якщо вони виходять в таких пограничних містах , то можуть навіть не зрозуміти що щось не так. І прожити тут ціле життя.
• -  Як це ,пограничні міста?
• - Є міста які по дурості і необережності зведені на таких місцях де часто відкриваються діри. Є навіть покинуті пограничні місця. Де люди не витримували появ раптових розломів.
• - Ясно що нічого не ясно - підвела підсумок я.
• - В нашому світі багато неясного і заплутаного.
• Ми виїхали з міста. Карета зупинилася. Ми вийшли , вони викликали свої крила.
• - Кого обираєш на цей раз? - з усмішкою запитав Енді.
• - Звісно , що тебе , Енді.
• І ось ми знову летіли. Сьогодні було дуже сонячно майже не було хмар. Інколи я помічала що в хмарах зблискують ще чиїсь крила. Сині , червоні , зелені.
• Перед воротами і ще одного міста ми нарешті приземлилась. Нас вже чекали. Високий чоловік з чорними як ніч волоссям. Його очі були червоними. На щоках виднілися маленькі лусочки. Я здогадалася, що це був нащадок дракона.  Він вклонився. Повільно повернувся і пішов геть. Ми поспішили за ним.
• Раптом ми опинилися в круглій погано освітленій залі. Ну як ми ... Я.  Випробування почалось. Пролунав голос.
• - Виберись звідси.
• З'явилися дванадцять різних дверей. Зовсім різні і замкнені.
• Недовго думаючи підійшла до найменш надійних на вигляд дверей. Взявши невеликий розгін , вибила двері плечем. Вони були не надто надійні тому відкрились доволі легко. За дверима ховалась маленька скринька. В якій був невеличкий дротик та пляшечка з рідиною. Відійшовши від дверей , побачила як вони розчинились. Оглянулась навколо. В одних дверях не було замка і ручки , а між підлогою і самими дверима був просвіт , висотою в пів сантиметра , але він всерівно був. Підійшовши до дверей , я зігнула дріт гачком. Щоб щось побачити довелось простягнутись на кам'яній підлозі. Трохи поворушивши дротом зачепила щось важке. Через мить в моїй руці лежав маленький ключик. Двері розтанули.
• Не довго думаючи пішла до наступних дверей. Ключ підійшов, і після того як зробив свою справу розтанув. Наступна кімната  виявилась невеличкою бібліотекою. Багато однакових книг тільки одна виділялася. Високо , під самою стелею невеличка червона книга.
• - І як до неї дібратися ?
• Спробувала прибрати книги з полиці. Але вони не піддавались. А виступів полиці було недостатньо щоб забратися на вершину.
• Ще раз оглянула полицю. Над полицею був невеличкий виступ який я не одразу помітила.
• - Ланцюг , або мотузка.
• Згадала про стрічку. Зтягнувши з голови чорну стрічку , зрозуміла що її зовсім не вистачить.
• - От якби ти була довгою і важчою. З пальців полилось тепле золотисте світло. Стрічка в руках зазміїлася ,стала важчою , та значно довшою. Дивом вийшло закинути стрічку на верх полиці. Вийшло швидко піднятися. Під червоною книгою ховався ще один ключ.
• Наступна 4 кімната була заповнена всіляким непотребом. Поламані стільці , подушки посуд , прикраси ,книги- все чого душа забажає.
• Де мав ховатися ключ я уявлення не мала. Довелося трохи порозгрібати цей безлад. Натрапила на вазу з вузькою горловиною. В середині був ключ. Схоже, що теж скляний.
• - Розіб'ю вазу , розіб'ю і ключ. Неподалік лежав альбом. В ньому були зачаровані фото. Вони рухались і показували якийсь відрізок часу. Натрапила на фото в якому той самий нащадок дракона ховає в вазі кришталевий ключ. Повернувшись до вази  підсвідомо  прокрутила побачені події в голові. А потім в зворотньому порядку. Ваза лопнула.  Я змогла дістати ключ.
• Коли вийшла з кімнати помітила що дверей залишилось тільки троє.
• - І що це значить.
• Як тільки ключ торкнувся наступних 5 дверей , я провалилась в крижану воду. Судомно хапала повітря. Та його всерівно бракувало. Плавала я не дуже та й захопитися не було за що. А от за мене вхопитися бажало багато чого. До біса живучі водорості почали зв'язувати мене , та тягнути під воду. Вже майже на дні , коли повітря майже не лишилось , як і сил пручатися помітила блискучий кинджал що тонув поряд зі мною. У мене все таки вийшло дотягнутися до нього. А водорості вже на самісінькому дні ,вплітали мене до себе , ніби бажаючи щоб я стала одним цілим з ними. Коли намагалася з останніх сил пручатися , вони просто душили мене. В голові майнула думка.
• Для чого пручатися?
• Спочатку вона налякала мене , але потім замислившись зрозуміла що вона не така вже й погана. Видихнувши останню краплю повітря яка ще була в моїх легенях дозволила проковтнути себе.
• Я потрапила в круглу залу. А в руках тримала кинджал. Схоже це і був ключ. Я вся тремтіла. Сукня наскрізь промокла. Залишалось ще двоє дверей. Сил вже майже не лишилось. На тремтячих ногах підійшла до ще одних дверей. Кинджал виявився ключем.
• В кімнаті було дуже темно. Пахло якось незвично. Запах вселяв страх. Тваринний , дикий страх. Я вже повернулася лицем до дверей щоб вийти  з цієї страшної кімнати. Та двері зачинилися , і вже не змогла їх відчинилися. Якби я не намагалася. Почулося ричання. І чиєсь важке дихання. В кімнаті була ще одна людина. Це була жінка. Дуже знайома мені жінка. Я точно її знала , але звідки ?
• Звір мав ось ось напасти , але відчувши мою присутність обернувся. Я побачила його ... Велетенського  чорного вовка  , довгі тонкі ікла стирчали з пащі , з них стікала якась рідина. У звіра не було очей ,тільки глибокі чорні впадини.
• Від страху вся заціпеніла. Навіть рукою було страшно поворухнути , але ще страшніше було за жінку яка лежала біля лап могутнього звіра. Біля ноги щось ворухнулось. Повільно повернувши голову побачила кинджал - ключ який залишила в дверях.  Невже він мені знадобиться ?- промайнула страшна думка. Тим часом голодний звір не збирався чекати. Першим постраждало плече жінки. Вона закричала страшним не людським голосом. Я навіть не знала , що робити. Згадала про флакончик , який попередньо сховала в невеличкій кишеньці сукні. Піднявши кинджал , повільно рухалась до звіра , який навіть не помічав мене. Кинула флакон в ноги жінці. Сподіваючись , що це ліки. Бідолашна перестала кричати , але так було краще для неї. Приготувавшись , одним ривком  застрибнула звірові на спину , всадивши кинджал в шию , разом з тим помітила мотузку з ключем. В мене не вийшло зірвати ключа. Звір гарчав , пручався намагаючись звільнитись від такої ноші як я. З його шиї не текла кров. Нарешті звір зміг побороти мою "мертву хватку " , та трохи відскочив від мене. Та не надовго , мабуть вирішив мені помститись. Одним стрибком він подолав відстань між нами. Притиснути мене лапами до землі йому було простіше простого. Чорна незрозуміла рідина капала мені на обличчя. Звір напав... В останню мить встигла прикрити обличчя і голову руками. Такого болю я ще ніколи не знала. Я відчувала як ікла тварини пробивають мою плоть , доходячи аж до кістки. При цьому в моє тіло втікала чорна рідина. З рук бігла кров. І разом з пекучим болем я відчувала як спочатку німіє , а потім горить вогнем тіло. Але в цій ситуації було і дещо хороше. Я змогла зірвати ключ з шиї тварини. Вовк відпустив руку , для того щоб вкусити за знову. Цього разу я навіть закритися від нього не встигла. Звір почав шматувати мою ногу. Я відчувала як відривалися від мого тіла шматки плоті , маланькими шматочками. Я кричала , та мріяла що б моя свідомість швидше мене покинула. 
• Звір знову відпустив , і знову вкусив, завдаючи ще більшого болю. 
• - Досить!!! Відпусти!!! Допоможіть .... - знову і знову благала я звіра. Нарешті я втратила свідомість. 
•