Вітряний

З

Моя нова кімната була доволі просторою та світлою. Всі кольори були сірими або пастельними. 

 Біле ліжко стояло майже посеред кімнати. Біля нього зручно примостились нічні столики. Біля протилежної стіни стояв великий стіл , теж білий. Зручне дерев'яне крісло. Містка шафа забита одягом. Кілька великих вікон наглухо закрити порт'єрами темно сірого кольору. В кімнаті були ще одні двері , вони вели до ванної. Я одразу вирішила нею скористатися. 

 На щастя в ванній виявилось велике дзеркало. Нарешті я могла себе роздивитись , адже навіть вигляду свого не пам'ятала. 

  Я була дівчиною 15-16 років з сірим волоссям ( явно фарбованим) , в мене були великі очі мутно - блакитного кольору.  Прямий рівний ніс  Пухкі губи малинового відтінку. До того ж я була дуже бліда. 

 За своєю статурою я була не високою десь 1, 65. Не худа і не товста. 

  • - І цей бридкий Тедіас ще жалівся що я за важка- заговорила в слух до себе.
  • Не гаючи часу залізла в гарячу воду. Нарешті тоді я змогла обдумати все що сталося.
  • 1. Я потрапила в якесь дивне місце.
  • 2. Тут багато дивних людей, чи не зовсім людей.
  • 3. Мені не намагаються нашкодити.
  • Але разом з цими висновками з'явилось чимало запитань.
  • Я була наляканою , навіть дуже.  Я розуміла , що проти них я поки що не маю жодної влади , і все що вони роблять для мене робиться з доброти душевної. Скільки так продовжуватиметься? Як довго мені допомагатимуть ? Що їм від мене треба ? І хто все таки цей Вітряний замок ?! Згадавши про те дивне місце з якого мене сьогодні забрали , я помітила що ключа від всіх дверей я загубила.
  • - Мабуть випустила з рук коли мене кинули над лісом! Так і не перевірила чи дійсно він від всіх дверей.
  •  
  • Вода вже давно охолола , і я вирішила , що час закінчувати свій відпочинок , адже на мене ще чекала цікава розмова.

 

  В шафі знайшла теплу сукню за коліна темно синього кольору. Наврядчи на вулиці холодно , але було схоже що я трохи простила. 

  • - Невже тут всі так одягаються- розмовляла  я з собою доки збирала волосся на потилиці - Порівняно з тим , що бачила на вулиці , ця сукня дуже старовинна. І залишилось знайти якесь взуття.
  • Трохи пошукавши по коробках в шафі  все таки змогла знайти закриті туфлі чорного кольору , на невисокому коблуці.
  • - Хоча зараз і не час не можу перестати думати про те як виглядаю. Я ж не якась там ...
  • Увагу привернув маленький ключик на ланцюжку який лежав на нічному столику.
  • - Це ж ... Той самий ключ. Як він сюди потрапив.
  • Під ключем була маленька записка " Не губи більше , це безцінна річ , в світі таких тільки 3. В.З."
  • - В.З. ? Вітряний замок ? - записка спалахнула синім вогнем в моїх руках , через мить навіть попелу не залишилось- от тобі і маєш!
  • Надягла підвіску , і одразу сховала під комірець сукні , добре що вона була без вирізу , не доведеться пояснювати де я це взяла.

 

 У двері постукали , ще до того як Ендрю зайшов , я зрозуміла, що це він завітав. 

  • - Прекрасно виглядаєш! Ти відпочила , як себе почуваєш ?
  • - Все добре.
  • - Ходімо , нас вже чекають.
  • І знову лабіринти коридорів та кімнат. Сходи , коридор , поворот на право , поворот на ліво , прохід через хол , сходи , два коридори в перед , ліворуч і праворуч нагору вежею.
  • - Цей будинок набагато більший ніж здається з вулиці - протягнула я.
  • - Хороше просторове закляття. Таких будинків доволі багато , але дозволити їх собі можуть далеко не всі. Тай такі закляття застосовуються здебільшого в таких містах як це.
  • - Просторове закляття... Що це ?
  • - Можливо колись дізнаєшся , а можливо ні.
  • - Угу , а де Тедіас?
  • - Тед разом з вчителем чекає на нас. Ось ми і прийшли.
  •  

 Маленька затишна вітальня , за вікном темна ніч , в каміні палахкотять язики полум'я. Багато старовинних книг.  Дзеркала. Підсвічники. 

В кімнаті доволі темно , але зовсім не страшно. Тедіас стоїть біля каміну , дивлячись в вогонь , цікаво про що він думає ? Енді наливши мені чаю вмостився на протилежному дивані. 

 В кріслі качалці , встеленому шкурами диких тварин сидить чоловік. Вже зовсім дідусь, його довга борода ледь не торкається колін. Він весь зморщений та старий. Курить люльку. Вона зовсім не тхне. Навпаки, запах приємний , так пахне сосна , і ще щось м'ятне. Його туманні очі блукають кімнатою. Інколи затримуються на мені. Розглядають , вивчають з непідробною цікавістю. Старий розпочав розмову. 

 - Я Артур. Артур Мілендін. Зараз вислухай мою розповідь без запитань , а потім ти отримаєш всі відповіді, - не чекаючи відповідь Артур продовжив. - Ми не звичайні люди. Ми відрізняємося , маємо різні , незвичні здібності.  Колись ми жили з людьми в "дійсному вимірі". Люди нас боялися , винищували , та ми і самі не бажали боротися , кожен був сам за себе. Невдовзі коли нас залишилось не так і багато , чистокровних , сильних , могутніх , ми все таки об'єдналися. Ми знайшли шлях до нашого "далекого виміру ". Ми знищили майже всі сліди нашого існування. Змусили людей думати що нас ніколи не було. Ти мабуть вивчала в школі щось про різні загублені цивілізації. Так от це і є наші останні сліди. Ми вирішили що людству краще знов переродитись. Що вам було легше , там на землі залишилися наші напівкровки.   Досі на вашій землі живуть наші нащадки це різні екстрасенси , медіуми , надзвичайно розумні люди , величні таланти  , всі відомі люди на землі наші нащадки. Це сталося близько 10000 років тому. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше