2

 Тоді по мене прибуло кілька чоловіків. Серед них були і брати Мілендін. Ендрю та Тедіас. Серед похмурих облич тільки вони усміхались мені. 

 Сказати що я була налякана , нічого не сказати.  До мене підійшов Енді , як потім він попросив мене  його називати , він надягнув на мене  великий атласний синій плащ з великим капюшоном. 

 - Я Ендрю ,  а там Тедіас , так-так той похмурий тип , всіх інших тобі знати не обов'язково. Я знаю , що ти налякана але ми все тобі пояснимо через деякий час. Як тебе звуть ? 

І тут я зрозуміла , що зовсім не пам'ятаю свого імені , більше того я нічого про себе не пам'ятала. 

• - Я не пам'ятаю - тремтячим голосом відповіла я хлопцеві.
• - Дуже смішно , але нам ти можеш довіряти , тут тобі ніхто нічого не заподіє- він оглянувся навколо - а то нам Вітряний задасть жару.
• Тут я не витримала.
• - Ти дурень чи прикидаєшся ?!  Я дійсно не пам'ятаю! - всі мої охоронці змінилися на лиці , а брати перизирнулися.
• - Я звісно не дурень ,але .... Гаразд потім з цим розберемося. Ходімо- мені дуже не сподобалось як Енді змінився на лиці.
• Тедіяс пішов вперед , Енді йшов поряд зі мною, а ще четверо чоловіків йшли за нами.
• Якщо чесно я нічого не розуміла. Мене все лякало , всі ці люди були дивні , вони були не схожими на мене , я відчувала це , щей пам'ять кудись поділася ... Може я просто сплю ?

 Ми доволі довго бродили коридорами замку , поки не вийшли на простору терасу. В руці я досі тримала ключик.  

• - Ти тільки не лякайся - усміхнувся мені Енді.
• За його спиною повітря почало густішати , воно стало спочатку сірим , а потім чорним. Це виглядало ніби в нього з спини струменіє чорний дим , але виглядав він трохи густішим , як туман. В "тумані" з'явилися золотисті крапельки , схожі на росу. Коли я підійшла ближче щоб розглянути це диво блище , то помітила що з туману утворюються напівпрозорі пер'їнки.
• Це були крила !!!
• Вони були вдвічі більші за господаря , і нагадували чорне небо з розсипом зірок ,вони нагадували крила ангела , я потягнулася рукою щоб торкнутися.
• Енді різко відскочив.
• - Неможна ! Ти поранишся. З зовнішньої сторони вони гострі як ніж , хоч і не виглядають такими. А з середини можеш торкнутися , тут вони навпаки дуже м'які.
• Щоб мені було зручніше він вивернув одне крило.
• Воно справді було м'яке. Наче хмаринка. Коли я вже відсовувала руку деякі клубочки -пер'їнки , потягнулись за моєю долонею і легенько її лоскотнули.  Я усміхнулася.
• За спинами моїх охоронців вже виросли такі ж крила , тільки поменше і інших кольорів , за спиною Тедіаса були такі ж крила як і в його брата.
• - Сподіваюсь ти не боїшся швидких польотів. - до мене підійшов Тедіас , і безцеремонно підхопив мене на руки. Через секунду ми вже здіймалися над замком. Попереду був тільки смарагдовий ліс.

 Ми летіли близько 1 години , Тедіас почав скаржитись , що я занадто важка. І що навіть нормально триматися за нього не можу. 

 Насправді мені було страшно його торкатися. Тедіас - хлопець 20 років , він мав чорне волосся з переливом синього і сині пронизливі очі. Мені навіть здавалося , що ні ті вродливі губи , ні ті прекрасні очі не вміли усміхатися.  Він був високим і статним , мабуть за таким хлопцем бігає табун дівчат  .Попри всю свою зовнішність , характер він мав не дуже хороший. 

 Енді ні на крок не відступав від свого брата в красі , такі ж риси обличчя , таке ж волосся , тільки очі темно зелені , як і той ліс над яким летіли, і Енді усміхався очима постійно , випромінюючи тепло для всіх. 

 - Якщо тобі так тяжко , давай  я донесу - запропонував Енді. 

• - Немає де зупинитись- відмовив брат. Хлопці перезирнулись , і міцні руки  які мене весь час тримали розімкнулись.
• Я падала. Я навіть кричати від страху не могла. Чотири моїх охоронці навіть не ворухнулись. Навіть не помітила як сльози покотились з очей.
• Сильні руки підхопили мене за метр від верхівок дерев.
• - Фух... Думав , що не встигну , ти його вибач , це така  собі посвята - до мене ласкаво говорив Енді. Навіть не помітила як обхопила шию хлопця і сховала обличчя в нього на плечі. Я не плакала , не могла дозволити собі такої розкоші , але не могла  перестати тремтіти. Хлопець тільки міцніше мене обхопила руками -  Я обіцяю , більше такого не повториться.
• Я не відповідала. Не могла  нічого сказати.

Нарешті почали виднілися перші невеличкі поселення. Будинки та споруди були зовсім невеличкими. Ці селища були надійно сховані серед лісу. 

• - Це поселення друїдів - заговорив Енді.
• - Друїди ? Хто вони такі ?
• - Друїди це те саме що жерці , різниці не має.
• - Вони теж мають крила як ти і інші  ?
• - Ні , друїди є різні , одні спілкуються з лісом , інші з тваринами , ще одні з духами або водоймами , але вони точно не літають. Їх поважають за їхню мудрість.
• - То тут не всі літають ?
• - Хахаха , звісно що ні , у мешканців цього виміру безліч різних можливостей. До того ж шлюби в нас вкладаються вільно ,тому  скарбниця різновидів поповнюється доволі часто.
• - В цьому вимірі?
• - Цього тобі пояснити не можу , але зараз ми прямуємо до того , хто зможе.