Розділ 1

Тамара стояла біля дзеркала і похмуро дивилася на своє зображення. На серці було  важко і лячно, але на її думку вибору вже не залишилось. На дворі посигналили.  Підїхав кум. Зітхнувши, Тамара, взяла торбу з гостинцем для ворожки і рушила до того, від чого тікала не один рік. Останнім часом їй було геть кепсько. Здоров’я тікало  з організму, як вода крізь пальці.

Пігулки не допомогали, лікарі розводили руками, тож добрі люди порадили звернутися до цієї бабці. Казали що вона і знає багато і вміє немало.. Кум на початку дороги ще намагався жартувати та розмова не клеїлась  і він врешті ніяково замовк. Подорож  скінчилася швидко і ось вони вже стоять перед звичайним сільським обійстям. Двері до хати відчинені так наче тут чекають дорогих гостей. На стукіт ніхто не відповів. Наважившись Тамара все ж таки  зайшла до хати. В першій же кімнаті знайшла відьму. Та сиділа спиною до дверей чимось пораючись на столі. Не повертаючись до Тамари  ворожка проскрежетіла старечим голосом. « Чого ти, сестро, до мене приїхала? Ти ж сама все вмієш.. Така ж як  і я..» Моторошно стало жінці та виду не подала. Сказала « Може й вмію та не хочу. Не треба мені того приймати. Ось до вас за допомогою і прийшла» Важко підвівшись стара підійшла до Тамари. Поманивши до себе, прошепотіла на вухо « А сабелька то прилетіла» Тамара вражено підняла очі. Звідки вона знає!!!!!!!

Те що прапрабабуся Тамари- Марія була не проста сусіди відчували на рівні інстинктів .Та довести того не могли оскільки ні в дивних ритуалах, ні підозріло гинучої худоби не було помічено. Та все ж таки було щось в цій невідомій приблуді, що привіз батькам Степан за невістку.   Незатишно ставало людям під пильним поглядом її зелених очей. Але в сім»ї було все добре, дівка працьовита, чоловіка любить, тож всі ці здогадки так і залишалися на рівні підозр. В один момент в цю життєву іділию вривається війна.. Забрали  Степана в похід і тривога поселилася в серці Марії. Кожен день прокидалася вона з надією що ось сьогодні повернеться милий додому. А одного разу відчула, що щось не так  з її коханим. Смертельна небезпека чатує на нього. До обіду металась по дому як загнаний звір, а потім не  витримала. Обіцяла, клялася собі що більше ніколи, але Степан, її Степан, вартий того щоб покласти за нього життя. Схопивши хустку Марія побігла з хати до місцевої ворожки. Та зустріла її привітно, сказала що все добре з чоловіком, що живий він.

Най Марія не переживає і йде додому. Ну що ж , мабуть, того не минути,  засмучена жінка пішла з двору ворожки. Глибокої ночі Марія в сорочці, босоніж ступила за поріг. Легкий, літній вітерець зразу ж почав гратися волоссям і лащитися  до неї як вірний пес. Дорога привела  жінку до яру. До кого гукала вона в ту ніч не відомо, але забажала доказів що живий її Степан. «Нехай завтра на порозі буде якась його річ, якщо живе моє серце і повернеться до мене» Вітер підхопив і поніс слова древнього заговору.

Ранок в місті почався звичними турботами. Лиш тільки сонце блиснуло з-за горизонту вправні господині йшли поратися біля худоби. І тільки Марія нерішуче застигла на порозі тримаючись за ручку дверей. Лячно було їй. Якщо нема Степана, то може краще й не знати, не вбивати останню надію. Та рука сама штовхає двері… А там.. На порозі лежить шабля коханого. Марія її ні з чим не спутає.. Живий.

Через рік повернувся Степан. Суровий воїн вже з сивим чубом. Марія літала як на крилах. Живий і майже не ушкоджений. Як тут було не радіти, як було не співати. Оселя наче струсила сон і ожила, бо повернулося її серце. Одного разу Степан поліз до скрині з усіляким начинням, чого поліз вже й не згадають. Та там на дні він побачив свою шаблю. «Маріє!!!!! Що це?» запитав здивований Степан.

Після довгої розмови за закритими дверима Степан розповів що чудом вцілів у запеклому бою.   І ось коли вони з побратимами відпочивали на них налетів сильний вітер. Закрутив, завертів навколо хлопців і вирвав шаблю з рук чоловіка. Та й поніс її невідомо куди. Так і вважав її Степан втраченою до цього дня..

Тамара мовчки вийшла з подвір”я ворожки. Так же мовчки сіла в машину. Всю дорогу кум кидав на неї зацікавлені погляди та спитати не наважився. Дуже бо суворою та замисленою була жінка. Попрощалися біля хати, завжди така привітна кума навіть на чарку не запросила, тож кум поїхав ні з чим гадаючи що ж такого сказала ворожка.

А в ту ж ніч над Радомишлем  здійнявся  сильний вітер…