« Людям потрібна наша сила...»

Вродливий синьоокий легінь із чорними кучерями до плечей стояв перед величезною брамою, намагаючись приборкати хвилювання, що несподівано накотилося на нього. Одягнений він був у довгу світло-сіру сорочку. Широчезні рукави, що майже повністю ховали його долоні, нагадували крила. Сорочка була вишита золотими і срібло-блакитними нитками. Поділ і краї рукавів мали мали однакові орнаменти: дві паралельні лінії, а між ними — нахилені одна до одної рисочки, що з'єднувалися в одну нескінченну «змійку». Спереду, на грудях, було вишите сонце, а в сонці — перевернутий квадрат, діагоналі якого утворювали хрест. Кожна із чотирьох ліній хреста одночасно була й основою трикутника. Чотири рівні трикутники, з'єднані між собою в точці перетину діагоналей, ніби рухалися по колу, за годинниковою стрілкою.

    Такий самий знак був зображений і на брамі.

    У лівій руці хлопець тримав музичний інструмент, схожий на фрояру. Правою нерішуче тягнувся до ледве видимої мотузки, що висіла над клямкою.

    Нарешті набрався сміливості і рвучно смикнув за мотузку.

    Десь угорі засурмили сурми, довкола нього загуло, засвистіло. Повільно, зі страшним скреготом, брама відчинилася.

   Попереду простиралося  безкрайні срібло-блакитне поле. Посеред поля легінь побачив добре знайомий йому повітряний стовп — Вічний Вихор, що розкручувався з неймовірною силою і швидкістю, здіймаючись угору спіралеподібним потоком. Неквапом рушив до того стовпа.

й «Цікаво, скільки часу минуло, відколи я був тут востаннє...» — мимохіть майнуло у нього в голові, але тієї ж миті Вічний Вихор підхопив хлопця й стрімко поніс угору.