Сонячне

Ми познайомилися   на картоплі. Точніше, на збиранні  цієї городини. Нічого, скажу вам, на перший погляд, в тому хорошого: копирсаєшся у землі, збираючи ті бульби,  без ніяких рукавичок, під нігті набивається бруд, який   відмивається тільки з третьої спроби, потім тягнеш повне відро до тракторного причепа і висипаєш її туди, якщо піднімеш. Ну звичайно, коли ти третьокурсник, вісімнадцятирічний  юнак, то тобі це просто забавка. А от що робити оцим дівчаткам, першокурсницям, що сновигають мимо тебе, набравши менше піввідра і то не в змозі  підняти його до причепа. А от це вже, на другий погляд, нам до вподоби. Бо ти підходиш  до неї, такий собі атлет, граючи м'язами   (звичайно умовними і  непомітними під футболкою):

- Пані, а чи дозволите  Ви самотньому лицарю удостоїти Вас своєю  допомогою?

А вона стоїть, наївно кліпаючи очима, така юна і тоненька, як та молода берізка. І відмовити, навіть з погорди, - зась. Бо відро важкеньке, а висипати треба.

 -  Як тебе звуть, дівчино?- запитую. Навіть не діждавшись згоди, беру відро і висипаю в причеп.

 -  Майя,- відповідає трохи знітившись, аж щічки засвітилися легким  рум’янцем,  який таки пасує до її біленького личка з розсипаними  по ньому,  ледь помітними веснянками.

 -   Ти  у травні народилася, що тебе так назвали?

 -  Ні, у липні. Мені місяць тому вже шістнадцять виповнилося, - відповіла вона, чомусь червоніючи ще більше.

 -  А хочеш, будемо працювати в парі: ти тільки збираєш картоплю, а я і збираю  і відношу  відра, - вирішив я змінити тему, щоб не бентежити  дівча.

 -  Звичайно,- з помітною радістю відповіла вона,- якщо Вам це не в тягар.

 -  Тільки в задоволення! Мене звуть Володимир, і на «ти»,- відповів я, подаючи їй руку.- Домовились?

     Того року нас відправили на сільгоспроботи в середині серпня, навіть відчути себе третьокурсниками не дали. Попередили ще відразу після екзаменів: приїхати у технікум на роботи  п’ятнадцятого серпня.

 - Цілих два тижні канікул відібрали- нарікали ми, вийшовши з автобусів, у мальовничому селі з  ліричною назвою Сонячне. Розташували нас у просторому, непогано обладнаному, приміщенні місцевого тарного цеху. Ще по дорозі  керівник нашого студзагону, Калганов Ігор Олександрович, пояснив:  наше завдання збирати помідори. Але потім виявилося, що тари, тобто ящиків, зовсім мало. То ж наступного дня частина хлопців збивали ящики, а всих інших відправили збирати картоплю. Після  роботи, спітнілі і запилені,  ми вишикувалися у чергу до всього чотирьох  літніх  душових кабінок.

 -  Хлопці, це надовго. Там за огорожею  проходить  зрошувальний  канал, гайда там помиємось.- запропонував в усьому практичний Микола.

 Той канал був якимось відгалуженням від розподільчого, бо мав невелику глибину, десь трішки вище колін, але й таким  згодився. Ми  галасливою  юрбою милися в ньому, бризкали один на одного та по-дитячому дурачилися.

 -  Ей, братва, давайте сюди, тут є глибина, - позвав нас здалеку Палага, -Тут навіть пірнати можна.

  Дійсно, біля невеличкого місточка, що слугував для переїзду транспотру через канал, була бетонована яма, глибиною біля двох метрів та розміром десь два на три метра. Потім вона й стала нам, на весь час перебування в селі, басейном, в якому, після роботи, ми могли часами  киснути, набившись туди, як сардини в банці.

  З Майєю ми  пропрацювали разом ще один день, а ввечері  разом  хлюпалися  у басейні. Я зловив себе на тому, що ця дівчина мені подобається.

 -  Якщо у тебе немає хлопця, давай зустрічатися, - запропонував я їй, коли ми вже залишилися одні.

 -  Немає.- відповіла вона. - Я взагалі ще ні з ким не зустрічалася.

  Того ж вечора ми пішли у село. Ходили притихлими,  темними сільськими  вулицями, милуючись  куполом зоряного неба, вдихаючи  чисте  вечірнє степове  повітря, наповнене п’янкими ароматами  соняшника,  стиглих  яблук  та медовим запахом соломи. Говорили, говорили, а ще читали вірші. Я – Асадова і Єсєніна, вона – Євтушенка і Цвєтаєву, і навпаки. Нам було весело і цікаво.  Потім ми стали  зустрічатися кожного вечора, точніше гуляти разом, бо ж бачилися постійно у гуртожитку, у їдальні, на роботі. Вивчили всі вулиці, шкільний майданчик, дитсадок і навіть кладовище. Воно було густо засаджене деревами, рясніло безліччю лавок, і нагадувало такий собі невеликий парк, тому ночами там було тісно від таких самих пар, як і ми. Нам хотілося  усамітнення, і одного вечора ми забралися у будинок  гуртожитку,  який стояв неподалік нашого, і був ще не заселеним. Легке шарудіння наших кроків, підсилене  порожнечею кімнат, лякало не тільки постійних  мешканців таких будинків: павуків та мишей, але й Майю. Вона міцно пригорталася до мене і стискала  руку, коли під ноги попадалися  сторонні предмети, гуркіт яких нагадував сухий постріл серед німої тиші. Всі кімнати на першому поверсі були порожніми, і тільки одна заповнена ліжками. Вони були розібрані і складені гіркою вздовж  однієї стіни  майже до стелі. Біля протилежної стіни стояло одне ліжко, неначе   заздалегідь  зібране  спеціально для нас. Відвиклі від роботи, пружини тяжко застогнали, приймаючи вагу наших тіл. Ми ще трохи  посиділи  так, мовчки тримаючись за руки, і звикаючи до темряви. Потім повернулися  один до одного, вуста самі потягнулися назустріч, і зустрілися у поцілунку. Відразу відчув, як Майєчка спочатку напружилася  і вся затремтіла, потім  якось обм’якла і повалилася спиною на ліжко, вислизнувши з моїх обіймів. Подумавши, що їй так зручніше, я став покривати поцілунками губи, очі, щічки, спускаючись на шию, обережно розстібав  кофтину,  чекав, чи буде  тому  якийсь  спротив.  Та його не було. Майя навіть не поворухнулася, і лежала мовчки  із закритими  очима. Звільнивши останнього ґудзика, відкинувши все зайве, ми застигли, зачаровані неперевершеною красою дівочих грудей: я – відчуваючи прискорений стук свого серця, і місяць, який безсоромно  заглядав у вікно,  покриваючи все навкруги молочно-матовим сяйвом. Під цим світлом  дівочі  перса так були схожі на два  великі соковиті  яблука білого наливу, які, здається, бризнуть соком від першого ж дотику губ,  і які можуть звабити  будь-якого чоловіка. Не стримавшись,  припадаю до них, неначе спраглий до прохолодного джерела, і осипаю поцілунками.  Дихання Майї почастішало, але очі вона не відкрила і навіть не відповіла на моє запитання, чи подобається їй це. І тут до мене доходить, що  вона просто втратила свідомість від першого свого  поцілунку. Я сидів і милувався  цією дівчиною, яка лежить поряд мене роздягнена, така прекрасна, зваблива, і жадана, повністю довіривши мені себе, і я не маю права скористатись  тою довірою.  Легенько масажую їй скроні,  поплескую по щічках і Майя приходить до тями.