3

3

Вітриця прокинулася в обіймах Гната.

-Я згадала! - радісно повідомила вона.

-Що? - не встиг остаточно прокинутися Гнат.

-Я згадала, де я живу!

-Ти живеш у мене. - промовив з посмішкою Гнат, через що Вітриця ніжно піханула хлопця. - Ти - хазяйка мого дому. Це тепер і твій дім.

Вітриця уточнила:

-Я згадала, де мій тканевий палац. Полетіли зараз же! Мої вітри понесуть тебе! 

-А обратно? Своїм ходом?

-Ні, залишишся у мене жити. У моєму палаці.

-А як же моє місто вітряків?

-Тобі і назад понесуть тебе мої вітри разом зі мною. Летимо. Нудь-бо.

-Спочатку треба поснідати.

-Добре.

Вітриця та Гнат поснідали та відправилася у далеку подорож.

Богиня вітрів понесла свого коханого на своїх вітрах.

З годину вони переміщувалися у аросторі, поки не долетіли до того міста, де море було під нахилом до горизонту, який осяювало жовто-гаряче сонце, виблискуючи своїм світлом на тканевому палаці.

Жовті промені додавали чарівності кожній складці на кожній шторі цього дивного палацу.

-Будь хазяїном мого палацу. - запропонувала Вітриця.

-Дякую. Але я думаю, що спочатку ми повинні одружитися.

-Я згодна. Одружимося. Тільки нас, крім вітру, ніхто більше не привітає. Твоє місто - самотнє. Було би добре, якщо там жили би люди.

-Одружимося в храмі серед людей, а далі вирішемо, що робити. - Гнат був налаштований серйозно повернутися у місто заради цієї події.

-Добре.

-Тільки поки що не треба показувати усім, що ти богиня вітрів. Нехай спочатку проведуть обряд, а вже потім все інше.

-Добре.

Вони узялися за руки та полетіли до міста людей. На великій відстані до міста Вітриця та Гнат опустилися на поверхню та пішли пішки.

Маленький храм стояв осторонь, подалі від міста.

Вітриця та Гнат увійшли до храму та попросили священика, щоб він одружив їх.

Священик із залюбки провів обряд одруження.

-Наголошую вас чоловіком та дружиною. - закінчив він цією фразою церемонію. - Можете поцілувати один одного.

Вітриця та Гнат поцілувалися, взялися за руки та вийшли з храму, ідучи у сторону широкого майдана.

-Люди добрі! Запрошую вас до свого міста вітряків. - звернувся Гнат до усіх присутніх. - Хто не боїться змін, моя дружина - богиня Вітрів Вітриця перенесе вас до мого міста, щоб ви побачили, як у ньому добре, а потім поверне вас обратно у це місто. Ви за сімейними радами вирішите, де кому жити. І завтра усіх охочих ми заберемо до мого міста, щоб воно жило та було живим, щоб в ньому працювали люди, насолоджуючись життям, та народжувались діти заради щастя та майбутнього. Прошу к гості. Хто хоче спробувати?

Спочатку тиша. Але через кілька хвилин кілька молодих людей погодились на ризик.

Вони підійшли до Вітриці та Гната.

Вітри богині вітрів підняли їх у небо та понесли у місто вітряків.