2

2

-Допомогти тобі? - запропонувала Вітриця, коли Гнат намагався встановити ще один вітряк.

-Ні, не треба, дякую. - відмовився Гнат.

-Але ж тобі важко. А для мене це легко.

-Не треба. - скрізь щеплені зуби промовив парубок, з усією силою завдяки ричаговій конструкції намагаючись підняти стовбур, на який потім в отвори прицепить лопості.

Пот бризкав з його чола.

Вітриця покрутила своєю рукою - і стовбур за допомогою вітрів піднявся у вертикальне положення.

-Я ж казав: не треба! - обурився Гнат. - Не треба мені допомагати! Я чоловік - і сам справлюся без жіночої допомоги!

-Але ж тобі важко. І я не тільки жінка. Я володію вітрами, бо я… - намагалася договорити Вітриця.

-Мені не потрібна твоя надприродна нежіноча сила. - фиркнув хлопець.

Вітриця образилася та спеціально вронила стовбув біля самого Гната, майже зачепивши його.

І полетіла.

-Ти куди? Ти ще більше загубишся! Пробач! - кричав вслід молодий чоловік.

Але Вітриця вже була далеко.

За нею скупчувалися грозові хмари та піднімалася буря.

Небо затягувалося, піднімався ураган.

Гнат побіг до своєю великої майстерні, дістав з неї якусь конструкцію, схожу на літак з велосипедом, нахилився, всівся зручніше, узявся за тримаки руками та з усією силою почав працювати ногами, закручуючи педалями колеса, які створили потрібний потік вітру під та над широкими крилами.

Ця конструкція разом з Гнатом піднялася в небо та полетіла.

Не дивлячись на ураган, Гнат полетів крізь його епіцентр, бо саме там, за ним, повинна була бути Вітриця, бо саме вона його і здійняла.

-Вітриця! Ти де? - гукав Гнат богиню вітрів.

Але вона не відзивалася.

Гнат вдивлявся у простір перед собою, шукаючи Вітрицю.

Нарешті він її побачив.

Молода жінка лежала на самому дні вирвища без свідомості.

Гнат приземлив свій літак та підбіг до Вітриці.

Чоловік перевірив, чи жива вона.

Хоча як можна перевіряти, чи жива та, яка не зовсім людина?

Чи б’ється в неї так само серце?

Чи дихає вона так само таким самим повітрям?

Дівчина дихала. Серце її билося.

Але вона ніби спала.

-Вітрице, Вітрице… люба… прокинься…

Але богиня не відповідала.

Гнат узяв її на руки.

Поніс до літака.

Зняв зі себе сорочку, розірвав її, роблячи з неї мотузку.

Поклав Вітрицю собі на спину та прив’язав до себе дівчину за талії.

Гнат разом з Вітрицею зайняв місце у літаку, запрацював щосили ногами, - і здійнялися в небо літак з пілотом та пасажиркою.

Вони летіли, поки не повернулися у місто вітряків.

Там приземлилися.

Гнат поніс дівчину до себе в будиночок та поклав на своє ліжко головою якнайвище, ніжно повертаючи її обличчя на бік.

-Відпочивай. - промовив він шепітом.

А сам сів поруч спостерігати, чи не потрібна якась допомога.

Через годину Вітриця почала приходити до тями.

-Де я? - запитала вона.

-У мене вдома.

-Поцілуй мене. - попросила богиня вітрів засновника міста вітряків.

І Гнат поцілував її.