1

1

Гнат давно обрав життя подалі від людей.

Він приборкував вітри, ловлячи їх та використовуючи для своїх цілей.

Ціле місто самотності Гнат побудував за цілих десять років самотності: з того самого часу, як пішов назавжди з дому своїх батьків.

Місто вітряків, про яке ніхто не знав та ніхто ніколи не чув.

Усе в цьому місті, кожна конструкція використовувала енергію вітру.

Навіщо це було Гнату? Щоб реалізуватися, щоб здійснити свої мрії та воплотити у реальність свої ідеї, які ніхто не сприймав всерйоз у нього на Батьківщині.

Гнат обрав місцевість, де багато вітрів, - і почав свою діяльність.

З чистого аркуша на пустій місцевості високо над землею до цілого міста вітрів.

До міста, де у всьому використовувалася енергія вітру: від підйому води до освітлення кожної оселі, в яких поки що нікого не було.

Цілих десять років будівництва.

І цілих десять років самотності.

Поки одна мить не змінила усе…

Дівчина у червоній сукні з чорним волоссям завітала до цього міста.

-Ти хто така? - запитав у незнайомки Гнат.

-Вітриця. - відповіла красуня.

-Хто? - здивувався Гнат, вперше почувши таке ім’я.

- Богиня вітрів.

- Та невже? Я що ти тут загубила?

- Не загубила, а загубилась. Літала разом зі своїми вітрами, а тепер не можу знайти дорогу назад. Бо я не пам'ятаю шляху, як сюди потрапила.

- Я тобі нічим не можу допомогти. Якщо хочеш, можеш залишитися у моєму місті, поки не згадаєш. А ти й справді богиня вітрів? А то щось зовсім не віриться…

Дівчина піднялася у небо та закрутилася з вітрами, які піднялися та збільшилися у своєй силі.

-Все! Досить! Переконала! А то ти зараз своїми вітрами усі мої вітряки повириваєш! Припини! Досить!

Вітри стихли.

А дівчина доторкнулася своїми ногами до поверхні міста Гната.

-Залишайся у моєму місті, скільки тобі потрібно, поки не згадаєш дороги додому. А якщо згадаєш та покинеш моє місто, можеш навіщати його, скільки тобі забажається. Я не проти. Обирай собі будь-яку оселю та живи, як у себе дома. - запропонував Гнат.

-Дякую.