ЛЕДАН

ЛЕДАН 

Ледан прочинивши двері у свої покої зайшов перший, на правах власника. За ним – його старша дочка. Покої були просторі й затишні. Тут і широкий та довгий стіл, на якому лежали стосами книги, про подвиги минулих героїв разом з листами від заморських лордів, і вишукане ліжко, на якому спали Ледан з Елісарою, на якому лежали  ковдри з вовчих шкур і велика бочка з вином, в яку був вбитий краник. Ледан підійшов до відкритого вікна й вдихнув свіже повітря, яке пахнуло не брудним місцем, яке знаходилося далеко внизу, під замком, а хвоєю, запах якої ніс вітер з гори Небоцвіт. 

Амірая взяла золотий келих своєї матері й відкрутивши краник на бочці налила собі вина. 

– Хороше, – відрекомендував Ледан і собі пішов наливати. – Нефейське напівсолодке.  

– Невже тебе так сильно підкосила війна, що ти вирішив у власні покої поставити бочку? 

Ледан не відповів. Допив за раз келих і набрав собі ще один. Він глянув на ще один столик, який стояв біля наступного вікна, де не висіла тюль. Взявши два стільці, він поставив один Аміраї, а не другий всівся сам. Амірая довго не думала, й сіла навпроти батька не зводячи з нього очей.  

– Скажи чесно, як ти думаєш... Ми програємо цю війну? – запитала Амірая. 

Ледан зробив ковток і відставив келих у бік. Він погладжував свою бороду, обдумуючи питання, на яке він так сильно не хотів відповідати. 

– Це не звичайна війна, – нарешті спокійним тоном сказав Ледан. – Тут нема такого, що ти взяв людей і повів їх воювати. Кожен виграний бій – це сотні вбитих. Який би фінал не був – ми все одно будемо в програші. Нам не вистачає людей. Наші мруть, один раз і на зовсім, а прокляті Крігора, можуть встати й піти на тебе, навіть після того, як ти відрубаєш йому голову. А це проблема і яку ми не можемо ігнорувати, і з якою не можемо поки що боротись. Рано чи пізно вони дійдуть і сюди. 

– Але це столиця! – вигукнула Амірая. – Якщо вона впаде, то кінець усьому живому. В нас єдина й найбільша цитадель з відьмами, та й ти сам казав, що вони щось придумають! 

Ледан з усієї сили вдарив долонею по столу і підірвався, як навіжений. Від його лютого крику Амірая в жаху здригнулася. 

– То що мені зробити, хай тобі не ладно буде?! – загорланив король. – Відправити їх усіх в авангард?! Все, що ті відьми можуть, так це сидіти й щось придумувати! На разі це їх максимум! 

Ледан важко дихав і поглядав на доньку. Він зрозумів, що кричати на неї було помилкою і заспокоївшись всівся на місце. 

– Добре, а як, щодо найманців? – розгублена Амірая нервово постукувала ногою під столом. 

– Найманці палець об палець не вдарять, якщо їм не заплатити, – і собі заспокоївся Ледан. – Якщо їм заплатить Крігор, вони примкнуть до нього й підуть на Адор Перолі! Майже всі великі дома Альдорасу відправили своїх воїнів сюди, а деякі ще пливуть і... 

Король зітхнув і обпершись об кулак поглянув на вікно: 

– Я вперше в житті по справжньому сумніваюсь, що ми вистоїмо... 

Амірая відпила трішки червоного вина й оглянула батька. Їй було його шкода. Вона ніколи не бачила батька таким подавленим і пригніченим, як зараз. 

– Пам’ятаєш... – на мить задумався король, – пам’ятаєш, до нас колись приходила стара карга... Як же її звали, дайте боги пам’яті... 

– Мазіра, – нагадала Амірая. – Її звали Мазіра. Коли за вікном, посеред ночі, почалася буря, ти впустив її погрітись до нас, в родовий замок. Ти ще тоді ходив зі сторони в сторону, бо не міг дочекатися, поки повитухи винесуть тобі Мідаріса. 

Ледан кивав головою освіжаючи давно призабуті ним минулі дні: 

– Я її нагодував і напоїв. Виділив окреме ліжко. Вважав, що в день народження мого сина, негоже проганяти мандрівника, та ще й у таку погоду. Вона була... Скромна. Багато не пила, майже не їла, з собою зранку перед тим, як піти, взяла тільки буханку хліба та флягу з водою. Але в ту ніч, вона мені сказала дещо таке, що не дає мені спокою й понині. Чомусь з усього, саме це я запам’ятав слово в слово. 

– Що саме? – допитувалася Амірая. 

– «В тебе народиться син, який буде добрий від Мученика, люблячий від Діви, сильний від Коваля, чесний від Праведника, кмітливий від Мисливця, майстерний від Воїна, розумний від Писаря, щедрий від Бідного, терплячий від Очікуючого, благородний від Всевидячого. Йому на душі буде викарбувана не проста доля та тяжкі випробування. Об його добро витиратимуть ноги, любов розтопчуть, силу відберуть, чесніть поставлять під сумнів, розум спробують відібрати, щедрість висміють, терплячість забудуть! Але його це не зламає! – наголосив. – Він переродиться, як з насінини пробивається паросток, як після суворої зими, вишня розпускає листя, як гусінь, яка перетворюється в метелика. І саме тоді, коли розпочнеться велика різня, під знаком Темного Місяця, саме він вступить у нерівний бій проти армії проклятих і прогонить їх на віки віків у низи горнила пекла». 

Амірая потемнішала в обличчі, наче в неї почались сильні болі всередині. Глянула на батька, той сидів серйозний і насуплений. 

– Це прямо точний опис Мідаріса. Але зачекай, – після паузи продовжила, – вона перерахувала все, окрім благородства. 

– Я їй сказав приблизно так само, на що вона відповіла: «А цього мої очі не бачать, про це вуха не чують, а тіло не відчуває».