28. У логово до тигрів(2)

Минуло шість місяців, з того дня, як потрапила сюди вперше. Гетера Клеонісса дбала про мене, наче рідну. Наймала різних вчителів, вчила манерам, ділилася досвідом. Як і було написано у листі Саула, - Орісія приїхала через місяць. Правда, без Досака. Я підтримала його рішення залишитися з Палом, щоб допомогти на фронті. До речі, звідси легше отримувати інформацію. Не можу сказати, що перша отримую всі новини з передової, але й далеко не остання.

Отож, моя подруга скрасила купу вільного часу. Бували дні, де ми засиджувалися у діктеріонах. Спілкувалися з тамтешніми блудницями й... Моє ставлення до них кардинально змінилося. Багато з тих жінок не за власною волею займаються таким. У когось бідна сім'я, хворі батьки, низький статус рабині. Їхнє життя вкрай жорстоке. Гість з легкістю може вбити, чи покалічити, якщо йому не сподобалося. І так всюди, окрім цього діктеріону, що став власністю Клеонісси. Гетера внесла обов'язкові правила для відвідувачів будинку насолоди. Якщо їх порушувати, то потрібно сплатити певну суму грошей. Для порівняння ефективності таких заходів, ми з Рі відвідали ще кілька будинків розпусти. Після чого, можу з впевненістю сказати, що такі правила вагомо впливають на смертність повій.

Познайомившись ближче зі справами Клеонісси, не просто з повагою до неї ставилася, а була у захваті! Гетера веде торгівлю з греками, мала одне торгове судно, що переправляло товар до Боспорського царства. Тобто, жінка була не тільки багатою, а ще й впливовою. Вона не вміла тримати меч, але тримала високо голову, знала собі ціну і головне — не корилася жодному чоловіку.

У Неаполі, як і всюди решту, жінки майже не мали прав. Все за них вирішували чоловіки. Навіть привілейовані панянки підкорювалися волі батька, чи брата. Лише статус гетери мав свої переваги...

- Деяніро, підійди сюди, - вирвали мене з дрімоти. Сонно позіхнувши, покинула гаряче кохану терасу та спустилася вниз.

- Так, гетеро Клеоніссо. - вона була не сама. Старенький чоловік з двома охоронцями сидів поруч. Легенький уклін, що повторювала безліч разів на уроках. Треба бути ввічливою.

- Радість моя, це пан Серісад - довірений сина старшого царя Мітріада V. Дуже шанований гість.

- "Рада з вами познайомитися. Це така честь!" - белькнула грецькою.

- Думаю, це чудовий шанс перевірити твої знання, - підморгнула мені гетера. - Будеш моїм перекладачем?

- Як бажаєте, - посміхнулася та стала за спину Клеонісси.

- " Яка гарна у тебе помічниця, - почухав бороду чоловік. - Шкода що вже не молодий, - посміхнувся, але щиро. Без насмішки, чи млосних поглядів.

- " Знаю. Вона стане моєю наступницею, - сама Клеонісса теж володіла кількома мовами, тому моя поміч тут не є потрібною. Але потренуватися я не проти. - Якщо вам не заважатиме, дівчина моїм перекладачем." - жестом чоловік дав згоду.

Таким чином, гетера вклала ще один вигідний договір на торгівлю у Боспорському царстві.

Після того, як провели гостя( бо залишатися він не захотів), Клеонісса похвалила.

- Ще варто працювати над наголошенням слів, але в цілому ти все розуміла і могла перекласти .Я не даремно тратила гроші на викладачів.

- Я поверну всі витрачені кошти.

- Звісно повернеш! Думаєш, я просто так назвала тебе наступницею? - здивовано на неї глянула. - У мене немає дітей та родичів. Рано, чи пізно, але моє життя обірветься. Комусь треба залишити все надбане добро. Але комусь путящому. Деяніро, раніше я була звичайною хвойдою. Не тому що хотіла. Так склалися обставини, і так само вдача підкинула нагоду стати гетерою. Мені відомий весь той біль, що вготований жінці. Саме тому, викупила діктеріон та добудувала поруч дім, аби допомогти таким жінкам. Бачу, тобі теж не байдужа їх доля і маєш голову на місці. Тому мій вибір пав на тебе.

- Але ж, яка вам вигода?..

- Коли закінчиш свою шпигунську гру, навчишся всіх моїх хитростей - я поїду жити до рідного містечка, а ти відсилатимеш частину грошей туди, щоб могла не бідно жити. Хочу займатися просвітництвом. Вчити дітей рахувати, писати та читати.Це буде моїм вкладом у майбутнє царства.

- Я тебе зрозуміла...- сподіваюся, духи не обірвуть моє життя раніше...

- Думаю, ти готова до своєї місії. Кілька днів доведеться почекати, поки влаштую пір та запрошу знатних скіфів. Було б зручно, якщо сподобаєшся комусь із синів царя Скілура...

- Клеоніссо, ми вже обговорювали це.

- Що заважає об'єднувати приємне з корисним? - відповіддю на провокативне питання був грізний погляд. - Просто жартую. - посміхнулася жінка.

Наступні дні, швидко змінювалися ночами. Чим швидше наближався довгоочікуваний момент, тим більше хвилювалася. Не втрималася і взяла меча потренуватися. Останній раз його тримала у поселені язигів. Клеонісса строго заборонила тримати зброю, щоб тіло швидше набрало жіночності. Певно вона мала рацію. Щоденні водні процедури, масажі, уроки танців, сама й не помітила, як рухи набули якоїсь легкості та плавності. Від хлопчачої статури й сліду не залишилося. Стегна, як і груди - округлилися. Обличчя видовжилося та риси пом'якшали. А голос, хоч досить грубий, як для дівчини, але зовсім не схожий до чоловічого. Амадосак не помилявся, я б не змогла й далі прикидатися хлопцем. Тіло не дозволить...

****

Вдивляюся у дзеркало, повірити не можу - це я? Відколи так сильно змінилася? Згадую себе дівчиськом, котре полюбляло тікати від дорослих, ховатися у водних печерах, та зненацька нападати на друзів. Тепер подорослішала. Стала більш схожою до матері...Мамо, твоя Деяніра скоро помститься за твою й смерть інших амазонок!

- Може троянду?

- Що? - не зрозуміла подругу.

- Кажу, може вплести троянду у волосся. Вона таке гарне. Масла у Клеонісси - чарівні!

- Мені байдуже...

Орісія тихенько зібрала довгі кучері та акуратно вплела маленьку гілочку з дрібними трояндами. Ніжно-блакитний хітон обтягував мій стан. На руках кілька золотих браслетів, один кокетливо сховався на ніжці, трохи вище сандалів. Я не мала виділятися, але й приховуватися у натовпі теж.

- Деяніро, я як і ти хвилююся. Брати зброю із собою - може бути небезпечно для тебе. Тому, я підготувала це, - натягнула на середній палець перстень. - Якщо прокрутити цацку біля основи, - що вона й зробила, - те що здається прикрасою, стане зброєю. - з основи витягнулася тоненька голочка. - Вона змазана отрутою. Вистачить на одну швидку смерть, та одну повільну.

- Дякую, - поцілувала у щоку подругу. Якщо все вдасться, то бачитися ми не зможемо.

- Час. - зібрано промовила Клеонісса та взяла мене під руку. Ми спускалися сходинками вниз, прикуті увагою гостей. - Все ж, наша квіточка розквітла.

- А? - глянула на жінку.

- Ти прекрасна, Деяніро. - так дивно було чути щось подібне.

Дім гетери був переповненим чоловіками. Звісно, знатні панянки теж були, але їх менше. Старі, дорослі, юнаки - будь-якого віку гості.

Деяніро, коли тобою зацікавиться скіф - не підіймай погляд, не дивися йому в очі.
- Чому?
- Очі - дзеркало нашої душі. Не показуй душу ворогу, щоб не загубити серце.
- Клеоніссо! Я нізащо не закохаюся у ворога!
- Ти ще молода. Не думай, що всі чоловіки дурні, котрими можна крутити у різні боки. Тим паче, скіфи. Якби ними керували одні бовдури, то Скіфія не було б такою могутньою. - з цим не могла не погодитися.
Гетера привіталася з усіма та представила мене громаді, як спадкоємицю її статків. Далі кожен зайняв місце у великому залі, де зібралися знані по всьому місту поети та філософи. Це такі тут розваги...Не хочу образити жодного митця, бо не змогла розгледіти у них ту геніальність. І яка з мене поціновувачка? От, загнати з трьома стрілами - це розумію. Чи пофехтувати дерев'яними палицями. Можна на жеребці галопом промчатися! Хіба розваги не для того, щоб було весело? Ех! Не розумію таке.

- Ті що сидять праворуч від вікна, це сини радників царя. - шепотом почала жінка. - Той що із золотавим волоссям, про нього забудь одразу. Він любиться з чоловіками. - мої шоковані очі лише розвеселили її. - Самих радників троє, а наймолодший з них сидить прямо он там, попереду.

То був чоловічок, котрому за 50. З гарно від'їдженим пузом, лисиною на голові та волохатими руками. Чомусь одразу така відраза нахлинула.

- О! Глянь! Це племінник його величності царя. - вказала на симпатичного чоловіка, з довгим русявим волоссям та чарівною посмішкою. - Доріс, ще той гуляка. Було в мене кілька ночей з ним. М-м-м! Вміє зробити приємно.

- Клеоніссо, припини! Мені не потрібно знати такі подробиці!

- Ох! Пробач.Якось саме вирвалося.

Один з присутніх поетів був греком і погано спілкувався скіфською. Він і був моїм квитком до палацу Скілура. Більшість з присутніх ні слова не зрозуміли з його вірша.

-
"Зоряне небо й шум моря
Повертаєшся, наче марево знову…
Твої уста не дають мені спокою,
Заплющую очі – хвилювання відбирають мову.
Знаєш, але відпустити не готовий…

Як тавро у пам’яті твої зіниці.
Безтурботні балачки та інші дурниці.

Наші цілунки, тихі усмішки,

Зачекай, дозволь помріяти ще трішки.

Я став в’язнем у власній темниці…

Зоряне небо й не чутно моря.
Ти не зі мною, але відпустити не готовий…"

Намагалася красиво перекласти доволі чуттєвий твір. Довкола рознеслися аплодисменти, проте, не зрозуміло кому. Чи то поету, чи то горе-перекладачу. Але враження повинна була справити.

Коли заграли музиканти, до мене підійшов Доріс, аби запросити на танець. Повірити не могла своїй вдачі! Як і радила гетера, не дивилася прямо у вічі. (Хоча і чоловік був високим.) Весела мелодія змушувала підстрибувати, крутитися, та швидко рухатися, а коли вона стихла - я видихнула з полегшенням. Доволі важко танцювати з партнером.

- Ви чудово танцюєте, - наче похвалив, - як і говорите. Не повірите, але я закохався у ваш голос, - дурнувато кліпав очима.

- У вас таке цікаве ім'я. Хто вам дав його? - хотіла змінити тему.

- Мій батько втратив на війні близького друга. На його честь мене назвали.

- Хм-м-м. "Подарунок", з грецької. Дійсно прекрасне ім'я.

- Так ось що воно означає! Як дивно дізнатися про це свої тридцяті літа. Ох, юна красуня, дозвольте спитати, чи досягли ви шлюбного віку.

- Пішло 17-те літо.

- Чудово! Я заберу вас до палацу вже сьогодні! - ну звісно! Згода тобі ж не потрібна. - Піду повідомлю гетеру.

Вельможа розвернувся у пошуках Клеонісси. Відчуваю себе непотребом. Ласкаво просимо до світу чоловіків! Тьфу! Хотіла засвітитися розумом, а вийшло боком!

- Що ж, - нишком підкралася ззаду гетера, - вітаю! Ти зачарувала племінника його величності. Він, як і принци, живе у палаці. Будь обережна у своїх словах та діях. Там живуть одні змії. Нікому не довіряй.

- Не хвилюйся, у мене немає такої звички.

- Добре. Я не стала заперечувати. Тебе заберуть сьогодні, після закінчення піру. У першу ніч не думаю, що він захоче близькості. Але вже завтра ця проблема достигне. Будь готова. - Ох, я йому приготуюся! Чекай-чекай! - Твоя спина загоїлася?

У свій 17-тий день народження попросила гетеру допомогти знищити рабське тавро Мадія. Коли жінка розглядала мою спину, то сказала, що шрами й тавро смутно нагадують крила. Від цього ми й відштовхнулися. До тавра припекли ще один візерунок. Так тавро перетворилося на тамгу, котра нагадувала крильця. Біль, що супроводжував мене кілька місяців дарував радість! Адже, таким чином звільнилася. Повернула втрачену частину себе, частину нескореної амазонки.

- Так. - коротко відповіла.

Як і казала гетера, коли всі гості почали розходитися, Доріс схопив за руку й потягнув за собою. Про речі сказав не хвилюватися. Закинув на коня, як мішок борошна й помчався до палацу. Мені доводилося весь шлях боротися з бажанням, аби не вбити його! Ніколи не відчувала такої зневаги до себе! 

Пощастило, дорога була коротка. Мені допомогли зістрибнути зі скакуна і дали мить, щоб розглянути всю величність такої будівлі... Я ніколи не бачила настільки великої споруди! Високі стіни й величезні ворота. Все з каменю, оздоблене різноманітними скульптурами. Святі духи, як воно гарно. Це ж скільки часу знадобилося, аби все це збудувати!

- Ходімо, чому застигла? - знову потягнув за собою цей нахабний жінколюбитель!

Всередині палац виглядав не менш велично. Масивні колони, світлі стіни обвішані зброєю і довгі коридори. Як би не намагалася запам'ятати шлях, але всі ці повороти мене заплутали. Скільки тут народу має жити?

- Це крило належить мені, - обвів рукою територію, - тут можеш ходити де душа забажає. Тут буде твоя відпочивальня, - завів до кімнати, трохи більшої ніж у гетери Клеонісси.

Чоловік швидко нахилився до мене, що змусило відсахнутися. Схоже, йому здалося це грою і він продовжив наближатися... Хіба Клеонісса не казала, що сьогодні він нічого не робитиме?!

- Деяніро, вранці відправлю до тебе служницю. Ти ніколи ні чого не потребуватимеш. Я дам все, що захочеш. Але маєш відплатити за моє заступництво.

Поки відходила назад, заплуталася у якомусь шматку тканини й полетіла на ліжко. Доріс скористався гарною можливістю щоб..