25. 10-та наречена.

Чи варто говорити, що сьогоднішньої ночі й очей не замкнула... Внутрішні хвилювання не давали спокою, як би не намагалася їх вгамувати. Погрози Мадія про місце у його гаремі не так бентежили, як розкриття моєї таємниці. Зізнаюся, мені подобалося жити з роксоланами. За увесь проведений час, я прив'язалася до здорованя Калаіда, нахабу Ліра, врівноваженого Пала, хитрого Саула, сміливого Досака та таємничого Ворона...Ворон - єдиний чоловік, котрий може викликати у мене страх... Хоч наші відносини доволі дружні, але я нічого про нього не знаю. Навіть більше, мені не вдається його зрозуміти. Думки, дії, обличчя, все залишається закрите. Сумний він, чи веселий, роздратований, або ж навпаки... Це не можливо зрозуміти! А дар передбачення я не успадкувала...

- Саул? - здивовано запитала, дивлячись на зажуреного юнака. - Чому не спиш? - підіймаю очі до неба, що починає світліти. Ранок зовсім поруч.
- Не знаю. Мабуть, захотів поглянути на світанок. - натягнуто посміхнувся.
Ми були у найвіддаленішій частині табору, де, поки що, не було жодної живої душі. Звідси відкривається чудовий вигляд на гори й поляни.

Парубок сидів до мене спиною, але його напругу можна було відчути й так. (Що ж, настрій у нас однаково - поганий!) Підходжу ближче, гарно розігнавшись, штовхаю ногою нещасного. Саул, котрий явно не очікував таких підлих дій, цілує землю гарно на ній розлігшись.

- Ах ти! - гнівно вигукнув спльовуючи присмак чорнозему.

Хитрий лис кинувся у ноги! Він завжди так робив, коли не надто серйозно ставився до противника.

- Не вийде, голубчику. - з перемогою усміхаюся.

Різкий крок у бік та удар коліном що прилітає у живіт. Саулу не вдасться двічі провернути один і той самий прийом (вперше мені добряче дісталося). Нахаба довго не затримується й нова серія ударів змусила бути у напрузі. Це неперевершене почуття! Коли серце дзвенить у вухах, а на кінчиках пальців легенький трепет. Схвильований подих, що в мене, що у нього. Я знаю, що цей ледар не б'ється у повну силу. Він також намагається отримати від тренування найбільше користі. А з моєю проворністю і швидкістю, тут нема рівних.

Блок!Блок! Випад! Атака! Я віддавалася бою зі всією пристрастю. Невдовзі так вчинив і Саул. Один пропущений удар, підніжка - лежу на землі! Підводжуся і знову!

Ми продовжували боротися, поки сили разом із переживаннями покинули нас...

- Ух! Не повіриш, але я радий що познайомився з тобою! - витираючи піт з лоба промовив парубок.

- Як і я!

- Ти став сильніший.

- Як і ти. Що тебе турбувало? - після протяжного мовчання, все ж, запитала.

- А тебе? - повернув питання.

Звісно, відповісти не могла. Схоже, душевна розмова не зможе зав'язатися...

На небо повільно сходило сонце. Подякувала за поєдинок і повернулася до свого шатра. Виливши відро холодної води відчувала себе бадьоріше і свіжіше. Одягнула військовий одяг та налаштовувалася до зустрічі з Мадієм...

Десять дівчат було обрано. Красуні прощалися зі своїми батьками. Хтось плакав, хтось посміхався, хтось мовчки сідав у візок.

Компанія вояків з Ліра, Калаіда, Алара, Саула, Мадія та Ворона, стояли поруч своїх коней. Мої стиснуті до болю кулаки не помітив хіба що сліпий. У горлі пересохло! Наближалася до них, як на каторгу. Ворон легенько киває головою даючи знак, що все добре! Фух! Дивлюся на минулого хазяїна. Той, стиснувши зуби, пропалює мене поглядом. Хах! Нахабна посмішка розтягується на обличчі. Це дратує його ще більше!

- Досак! Всі на тебе чекали! - привітався здоровань.

- А де Орісія й Амадосак? - спитав Лір.

- Орісія залишиться тут, разом з вами (Калаід з Ліром змушені залишитися, як найстарші за чином). Подорож може бути небезпечна.

- Наче попередня була іншою. - вставив словечко Саул. Просто, я не хочу, щоб на неї поклав око якийсь язиг і наша домовленість піде коню під хвіст!

- А Досак скоро приєднається. Можемо повільно вирушати.

Осідлала свого жеребця, що й зробили інші воїни. Так розпочалася нова путь...

*************

Чому Мадій не розповів іншим мою таємницю? Як це вдалося Ворону, той не розповідав. Спершу, я не відходила від таємничого вершника у масці, а потім заспокоїлася. То не так і важливо. Найголовніше - можу продовжувати жити вільною!

Наша урочиста братія пересувалася доволі швидко. За два дні ми подолали більш ніж половину шляху. Дівчата, котрі звикли до довгих подорожей, чудово витримували довгу дорогу. Вони співали пісні, жартували, хіхікали. Особливо зажурених серед них не було. Зараз не було... Можливо ті удавали гарний настрій, ховали страх за усмішками, не знаю...

Чим більше скорочувався шлях, тим більше у мені дозрівав страх. Не можу зрозуміти, чому? Що не так? Якесь передчуття, чи що? Про це й сказала іншим.

- Спокійно, Деянір! Я поруч. - впевнено мовив Досак, зовсім не сумніваючись у своїх силах. Тоді, вперше задумалася, наскільки він серйозний у своїх висловах? Чому так переймається? Чи готовий віддати життя за мене?..

Відповіді я знала. Знала, але не наважувалася, чи то не хотіла, зізнатися собі. Нісенітниця якась! Ні-ні! Не може ж він...

Повз обличчя, зі свистом, пронеслася горюча стріла! Переляканий регіт коней і перше зерно хаосу у нашій шерензі.

- На нас напали! - вигукнули ззаду.

От, лихо! Невже взяли у кільце? Стискаю лук натягнувши тятиву і виглядаю ворогів.

- Захищати дівчат! - наказував Ворон.

Ми швидко розмістилися довкола двох возів, закриваючи наречених від небезпеки. Але Досак, Саул і сам Ворон, стали довкола мене. Тепер, побачити бодай щось окрім неба, було не можливо!

- Ви що робите?! - гарчу на цих телепнів.

Але вороги не чекали. Нові стріли посипалися на нас! Вчасно підняті щити рятують життя! Я розштовхую заклопотаних вояків та пробираюся у першу лінію. Нападників не багато і вони розкрили своє місцеперебування! Ми відповідаємо тією ж зброєю на їхню гостинність.

Мадій прорвався у ближній бій (у якому він сильніший), та знищував нападників один за одним. Це дало змогу й іншим наблизитися.

- Навіть, не думай! - кинув послідом Ворон. - Не втручайся! Захищай наших!

В іншій ситуації я б посперечалася. Та не сьогодні. Ці нарвані сармати кинулися у ближній бій, а на захисті дівчат, окрім мене, залишився Алар. Розбійники (згідно з одягом), розбігалися у різні сторони, наче мурахи. Кілька з них спробували підібратися до нас ближче, за що отримали стрілу в голову.

- Влучно! - мовив Алар, вціливши у наступного ворога.

Ще кілька хвилин і це свято закінчилося! Ми відбили напад!

- Які втрати? Всі цілі? - голосно запитую.

- Деянір, у трьох коней влучили стріли. - доповів хтось з воїнів.

- Це все? - перепитав Ворон.

- Ей! Тут! - гукав дівочий голос у домішок з криком. - Поранили Дінею!

Як виявилося, окрім тварин ще й одна з наречених постраждала. Стріла влучила прямісінько у серце...

- Дінь! Дінь, сестричко! - крізь сльози молила дівиця, що тримала її в обіймах. - Прошу...Прошу...- зовсім шепотом.

Я розуміла, як і сестра цієї Дінеї, що вижити з такою раною - не можливо. Але вона продовжувала вмовляти ту не покидати її.

- Нам варто не робити перевалів, - заговорив Мадій, - це може бути небезпечно. Ми не знаємо, скільки тих розбійників. Декотрим вдалося втекти, вони можуть повернутися.

- Маєш рацію, - погодився Ворон.

- Тіло похоронимо як дістанемося язигів?

- Досак! - зашипіла на нього.

- У нас троє воїнів без коней, - відповів Мадій, - хочете, щоб тіло займало зайве місце? Залиште тут.

- Ні! - крикнула сестра померлої. - Я не дозволю залишити її, як скот!

- Хочеш, щоб ми всі тут полягли?! - продовжив він.

- Ти взагалі чужий! Яке маєш право говорити?!

- Так миру не буде, - прошепотів мені на вухо Ворон. - Треба розв'язувати цю проблему.

Мені до болю неприємно чути цю бесіду. Холодний спокій у чоловіків і жодного жалю на обличчі! Це доводило до сказу! Я уявляла, як на місці сестер могли бути ми з Орісією і серце обливалося кров'ю. Зі всіх сил трималася, аби не заплакати поруч.

- Краще довезти до табору язигів. - втрутився Саул. - Думаю, відсутність однієї нареченої викличе сумніви, а так буде доказ вбивства. Що ми не порушували умов, а обставини склалися.

- Ох! Нехай так! - з огидою погодився Мадій.

Довелося продовжувати шлях, як би шкода не було сестер. Воїни, котрі залишилися без жеребця, довелося приєднатися до якогось вершника.

- Можу? - запитує Саул. Я, все ще поглинута ситуацією, киваю головою не розуміючи суть питання. А коли зрозуміла, було пізно.

Парубок проворно вмостився ззаду, поклавши долоні на талію.

- Чекай! Ти чого? - схвильовано вирвалося.

- Я втратив коня. Їхати з тими смердючими вояками не хочу, а ти приємно пахнеш, тому обрав тебе.

- Саул! Облиш Деяніра, давай до мене. - запропонував Ворон.

- Пробач, але бажаю їхати з комфортом.

Досак теж не був у захваті від дій парубка, але втручатися не став, аби не привертати уваги.

Ближче ночі, ми подолали границі язигів. А разом із сутінками потрапили до їх табору, де нас вже виглядав Пал.

Приймання було доволі дружнім. Били у барабани, щось викрикували, жінки кидали пелюстки квітів. Тутешні люди, на перший погляд, нічим не відрізнялися від роксолан. Наш друг стояв поруч з вождем племені. Досвідчений чоловік(з сивиною), середнього зросту, з широкими плечима. Його дорогий одяг у золотих прикрасах не залишав сумніву, хто перед нами.

Вождь підняв руку, змушуючи народ затихнути, потім покликав Мадія до себе.

- Воїн Мадій виконав ваш наказ! - переплів палці та витягнув руки вперед.

- Радий бачити тебе цілим та здоровим! - плеснув того по плечі. - У вас була важка подорож, - звертався вже до нас, - спочиньте трохи, а потім поговоримо про справи. - ласкаво запропонував.

- Але батьку! - вигукнув юнак, що роздивлявся дівчат. - Тут 9 наречених! - вождь невдоволено перевів погляд на Пала.

- На нас напали розбійники, поки їхали сюди. Одна дівчина, на жаль, загинула. - доповів Ворон.

- Хах! Ви брешете! - обізвався хтось з натовпу. - Ми чесно віддали своїх дівчат! А ви нас обманюєте! Який мир з такими людьми?! - продовжував обурюватися народ.

- Тіло цієї дівчини ми не встигли похоронити й привезли сюди. - вступився Саул. - Та й ваш воїн все підтвердить!

- Пал, мене не цікавить, що всіх не довезли. Це твої люди не вберегли.

- Це не провина моїх людей! Так склалися обставини. Якби на ваших напали розбійники, то склалася така ж ситуація. Ми повернемося і відправимо ще одну молодицю.

- Е, ні! - холітав головою вождь. Схоже, той не хотів примирятися, от і хапається за деталі. - Домовленість була десять на десять. Пізніше мені не потрібно. Ви не виконали умов, що робитимемо? Відкупитеся кіньми? - то ось, що йому потрібно. - Скажімо, сто жеребців і ваше життя?

Хитрий лис! У Пала аж обличчя перекосило. Він не може погодитися. Хоч язиги не знають, та Пал і є негласним вождем у роксолан. Без нього влада похитнеться! Але без цього договору нам нікуди!

- Якщо така ваша воля, то я...

- Стійте! - викрикнула. - У нас є десять дівчат!

- Ти що робиш?! - одночасно мовили Ворон з Досаком і схопили по обидві руки. - Замовкни!

Але вони мене не зупинили. Відступати немає сенсу, особливо зараз, коли так близько цілі...

- Я 10-та наречена!