18. Два сонця...

- О! Деянір! - своїм грубим голосом гукнув Калаід.

Здоровань насолоджувався найкращим вином Олівії та запеченою бараниною. Пускати гроші на вітер, це про нього... Поруч влаштувався Лір, що більше пив, ніж їв. Тому, щоки парубка жевріли, як у дівиці під час першої ночі кохання. Без вагань приєдналася до щедрих частувань господаря даного місця.

- Бачу, ви користуєтеся гостинністю старого Доріуса.

- Слухай, за такі гроші, - обізвався Лір, - можна дозволити собі.

- Панове, вина, чи ще чогось бажаєте? - мелодійним голосочком запитала молода рабиня, що служила старцю. Дівчина, не зважаючи на свій низький статус, виглядала чистою та охайною. Мабуть, Доріус дбав про неї, як за донькою. Тому, ні синців, ні скалічених кінцівок, ні безвиході в очах у тої не було.

- Золотце, - посміхнулася їй, - принеси шматок сирого м'яса. Вітер голодний, - погладила по голівці сокола.

- Який він у вас гарний! - плеснула у долоні, - Зараз принесу.

Дівчина швиденько виконала моє прохання, отримавши за це кілька мідяків, й зникла десь на кухні.

- Ви не бачили Орісію? - трохи схвильовано спитала.

- Заспокойся! Не втекла нікуди твоя баба! - гикнув світловолосий. - У конюшні вештається. Иик! А ти чого...Цей, - махнув рукою догори, - волосся підрізав?!

- Люди позбуваються тих речей, що їм заважають. Так вчинив і я. Як успіхи з полоненим? - швидко перевела тему.

- Розколовся, як грецький горіх у долонях. - посміхнувся Калаід. - Сказав, що приїхав сюди із сином царя Скілура - Палаком. Саме він придумав та організував скіфів, щоб об'єднатися із греками. Через три дні, сюди припливе торгове судно зі зброєю та обладунками для боротьби з нами.

- Це вже знаю! - перебила чоловіка. - Що ще? Де цей Палак? Як він виглядає?

- Тут найцікавіше. Цих "посланців", разом з царевичем приїхало десятеро. Вони зупинилися у гостьовому домі - "Арфа", що в іншому кінці міста. Проте, Палак там не відпочивав жодної ночі. Ба більше, залишивши вказівки для своїх слуг, зник. Де він зараз, той бідолаха не знає і я йому вірю...

- Добре. Тут все ясно. Що ви дізналися серед блудниць?

- Вправні трапилися, - мрійливо вишкірився Лір.

- Ті розповіли, що греків добряче притискають римляни. Якщо вони дізнаються яку гру ті влаштували, то буде непереливки що грекам, що скіфам.

- Отже, треба подбати, щоб ці події дійшли до них.

- Не поспішай з висновками, Деянір. Якщо римська армія вдереться сюди, то немає впевненості, що вони не забажають розширити свої кордони до сходу. Така витівка і нам боком може вилізти.

- Маєш рацію. - погодилася з ним. - Отже, потрібно підірвати репутацію скіфів в очах греків. Ми можемо прикинутися цими посланцям та обікрасти торгове судно. Отримаємо зброю і знищимо їх ще не народжену дружбу.

- Біда у тім...икк! - втрутився наша п'яниця, - Наші посланці втратили трьох своїх людей. Дивно, якщо вони нічого не запідозрять.

- Воно таки так, - важко зітхнула. - Доведеться завітати до "Арфи", та нишком знищити цю проблему.

- Нишком прирізати шістьох воїнів, звучить складно.

- Калаід, - обурилася від цієї дурості, - хто сказав, що ми будемо махати мечами?! Є спосіб набагато кращий. - хитро прищурилася. - Я займуся ними. Йдіть відпочивати. Вже другу ніч не спали.

- Як скажеш! Ха-ха! Мені не шкода. - гупнув по столі кулаком. - Але будь обережним. Не хочеться втрачати такого обдарованого юнака.

- Не втратиш.

Нагодувавши сокола та наситившись сама, піднялася і відправилася на пошуки Орісії. Треба зрозуміти, що вона могла забути у конюшні... 

Звісно, на місці її не було. Отже, справа не у конях. Чомусь я не здивована. Подруга б нізащо не залишила мене наодинці з Амадосаком, якби не поважна причина...
А ось і згадай погань...

- Що ти тут робиш? - запитую у цього негідника.

- Тебе шукаю. Боюся, у проблеми влипнеш без мене.

- Досак, це добре що ти спустився. Підготуй двох жеребців. У нас є невідкладна справа.

Я повільно проводила щіткою по гладкій гриві скакуна, відчуваючи вдячність та ніжність до тварини, котра не раз рятує людські життя. Кінь наче розумів мої почуття й уважно дивився на мене. Але, через присутність вченого, вся чарівність моменту зникла. Думала дочекатися на Орісію тут. Адже, якщо вона сказала, що йде в конюшні, то має зайти сюди, щоб не викликати підозр.

- Яка справа? - став позаду мене, поклавши свою долоню на мою, та продовжив розчісувати скакуна.

- Скоро дізнаєшся. І відійди на кілька кроків. - з властивою мені кригою промовила.

- Деяніро, я захищатиму твою таємницю ціною власного життя. - обережно почав. - Але! - вигукнув. - Не думай, що зможеш залишатися такою холодною завжди. - шепотів на вухо. - Мені цікаво, наскільки тебе вистачить...

Його подих обпалював шию. Від близькості наших тіл було ніяково. Я розізлилася на себе та цю слабість, що відчувалася поруч з ним! Досак грається зі мною, навмисно змушує багряніти.
Зціпивши зуби, вгамувавши внутрішні переживання, б'ю ліктем нахабу. Чоловік явно не очікував такого повороту подій. Та мені мало! Мене трясло від емоцій! Роблю підніжку смикаючи воїна за сорочку та штовхаючи назад. Бідолашний падає з болісним криком на спину. Відходжу в сторону, аби підняти повне відро води й виплескую всю рідину на лежачого.

- Тепер двічі подумай перед тим, як зі мною розмовляти!
Не чекаючи на відповідь, розвернулася до виходу. На душі посвітліло, він отримав на що заслуговував. Поглядом вловилася за жіночу статуру. Подруга стала свідком цієї сцени, тому завмерла не розуміючи куди себе діти.