17. Підрізати троянду

Серце схвильовано вистрибує з грудей, щоки палають, а відчуття кричать про небезпеку! Проте, очі нічого такого не бачать... Саул без задніх думок крокує вперед, тільки я налякана. Там! Він точно там! За тим поворотом, прихований темрявою, спостерігає. Щось вичікує.

- Деянір! - вигукнув мій знайомий. - Чого там маєшся, ходімо!

І після цієї фрази з того темного провулка вибіг..кіт?! Уважно глянув на нас, покрутив хвостом та вискочив на підвіконня чийогось будиночку, зникаючи всередині.

Більше мене нічого не хвилювало, страх, разом із передчуттям лиха - зникли. Може, просто, втомилася після всіх своїх пригод. Мариться всяке. З полегшенням видихнула та попрямувала до нашого будиночку відпочинку.

- Ти знаєш, я дійсно у захваті!

- Що пробач? - не зрозуміла до чого веде юнак.

- Твої бойові навички. Виглядаєш малим, худорлявим, слабким, ще руки якісь жіночні. Не думай, - швидко виправдався співбесідник, - що намагаюся тебе образити. Зовсім, ні! Хочу сказати, попри збіжність із дівчиною, коли оголюєш лезо своєї зброї, вся крихкість образу зникає. Ти борешся без жаги вбивства, звірства й люті, як це роблять великі воїни. Твій стиль - холод. Як лід - без емоцій, слів, жорстокості. Різкі випади, точні удари, швидка зміна позиції та використання двох рук для атаки. Виглядає, наче танець. Красивий, притягуючий та смертельний. Невже, тобі невідомий страх перед смертю?

- Хіба у сарматів він є? - насміхаючись перепитала.

- Ти не з нашою кров'ю. Та й за всіх таке не скажеш. От, я, наприклад, не хочу загинути й боюся за своє життя. І таких як я багато, повір. - усміхався парубок.

- Ти сильний, Саул. Хоч старанно це приховуєш за своєю маскою дурня. - його шокований погляд, лише більше мене розвеселив. - І не тільки фізично, ще й тут, - вказала на серце. - Не кожен здатен зізнатися у своїх страхах. Повір, безстрашні лише у легендах.

- Або ті, кому немає що втрачати...- сумно продовжив той.

- Я таким співчуваю.

- Чого б це? Вони ж непереможні!

- Бо такі люди живуть мертвими...Думаєш, вони можуть радіти сонячному промінню? Свіжому подиху вітру, що грається косами? Співом птахів? Чи то прокинутися вранці з посмішкою на устах? Хах! Втративши душу ми не можемо жити, - лише існувати. Хіба тобі їх не шкода?

- Ніколи б не подумав, що у твоїй юнацькій голові, можуть траплятися такі дорослі помисли!

- Пф! Ну тебе. - ображено фиркнула.

Ми дісталися нашого трьох денного дому, але зайшли всередину через чорний вихід. Аби менше уваги привертати, та й обійтися без зайвих запитань. Непритомне тіло вмостили у кімнаті Ліра і здорованя, котрі вже повернулися зі свого "діла".

Чоловіки розслаблено лежали на ліжках, коли ми нахабно увірвалися. Дякувати духам, ті без ниття допомогли зв'язати нашого гостя, тільки після цікавитися що то за один.

- Потрібно вибити з нього все, що знає про цю новоспечену дружбу між скіфами та греками. - спокійно винесла вирок тому для тортур.

- Ясно, буде зроблено! - розминав пальці Калаід. - До світанку маємо впоратися.

- Поки він прийде до тями й розговориться, я відпочину. - попрощалася з компанією та побігла до своєї кімнати.

Досак вже був тут, жартував над Орісією, як ту підманув Саул. Чоловіча радість зникла, коли завітала я. Не знаю, що там з моїм обличчям не так... А байдуже! Взяла полотенце та зачинилася у купальні. Під цівками теплої води помітила криваві доріжки. Схоже, мої вбивства залишили певні сліди на руках... Фу! Бридота! Пар ще більше розморив, тому закінчивши митися завалилася у ліжко. Подруга лагідно вкрила ковдрою та прилягла поруч. Ще один шалений день закінчився.

                                                                        ******

Розбудило мене чиєсь тихе сопіння над вухом і тяжість на животі. Розплющивши вічі побачила сонячні проміння, що прокрадалися у кімнату. Отже, день почався давно. Спустивши погляд нижче розумію, що жиляста чоловіча рука, огорнувши за талію, притискає до себе. А гарячий подих обпалює шкіру на потилиці. Від здивування мої очі розширюються ще більше, сон остаточно зникає! Невже цей нахаба заліз до мого ложа?! Стиснувши зуби й кулаки, аби не вбити цього вояку відразу, підриваюся, аби хапнути щось тяжке. Проте, мої дії передбачили й сіпнули назад, вже стискаючи в обіймах обидвох рук.

- Я ще не хочу вставати...- спросоння пробурмотів Досак.

- Слухай, бовдуре! Що забув у моєму ліжку?! - мої щоки палали від злості!

- Ранки такі прохолодні, тим паче на підлозі. Орісія кудись зникла, от і скористався моментом. - я лежала до нього спиною, але знала, що зараз він посміхається.

- Може мені відрізати тобі щось, і ранок теплішим стане, м?!

- Юній дівчині не личать такі погрози.

- Досак заткнись! І відчепися вже! Яка дівчина?! Ти зір втратив? - його руки, неочікувано, ковзнули до грудей, що змусило ікнути.

- Я керуюся відчуттями та дотиками. Вони маленькі, але не переймайся ще виростуть. Тіло треноване, м'язисте, без плавних вигинів, але шкіра все ще ніжна. Яніро, буду відвертим, - з хрипцею шепотів на вушко, - ще рік і буде важко приховувати твою стать. Ти як троянда, набираєшся сил, аби розцвісти. І хочеш цього, чи ні, але тоді свою жіночність не приховаєш за великим одягом та грубим голосом.

- Ні..- покрилася сирітками від його слів. Невже він має рацію? - Ні. Я обережна й чудово прикидаюся чоловіком, мене не можуть розкрити за рік. Ти перебільшуєш!

Чоловік цокнув язиком, різко зірвався з постілі, болісно схопив за руку потягнувши за собою. Наче лялька, навіть не думала противитися. Він став позаду, його пальці стискали моє обличчя і змушували дивитися вперед на власне зображення у дзеркалі.

- Поглянь! - наче рись шипів. - його долоня повільно спускалася від грудей вниз, натягуючи довгу сорочку, щоб вона обтягувала мій стан, обкреслюючи худорляву фігуру. - Хіба у чоловіків такі стегна?! - зі злістю смикнув тканину, що я охнула. Рука підібрала поділ, оголяючи ніжки, - Дивись уважно! Надто гладкі, якщо покажеш іншим, відразу запідозрять не те. Почнуться проблеми й... - його гарячі долоні торкалися шкіри, обпікаючи її. Чоловіче бажання чітко відчувала сідницями, в додачу це шипіння. Ох! Я божеволіла! Тепер щоки горіли від сорому. - Якщо ноги ще можна приховати, то що робити з цим?! - пальці перемістилися з підборіддя й стали мордувати мої губи, обводячи їх контури, натискаючи й відтягуючи вниз. Що за магія? Як причарована слідкую за кожним його жестом не в силах боротися. - Твої уста так і манять їх скуштувати...

Шепіт припинився, натомість його язик ковзнув по вушку, прикусивши мочку. Я сіпнулася від несподіванки, на що чоловік тихо засміявся. Його обійми витискали повітря з грудей, змушуючи  ніяковіти щосекунди. Хотілося зникнути! Стати невидимою! Тільки б той не бачив мого засоромленого обличчя. Що то за слабість зі мною?

- Не так вже й погано, - нахилився до шиї, - бути твоїм рабом..- погладивши пасмо мого волосся, пропустивши його крізь пальці, підніс до губ і поцілував. - Моя хазяйко. - Його очі пожирали зображення у дзеркалі. Мені стало лячно, невже й інші чоловіки можуть так зголодніло дивитися? Наче ти якась здобич, котру ось-ось впіймають і проковтнуть не розжовуючи.