8. Ризик - частина перемоги!

Я встигла повернутися спиною, притискаючи шматок тканини, від розідраної сорочки, до себе. Груди у мене маленькі, тому обмотувати їх не має потреби. (Жіноча врода обійшла стороною.) Проте, у цій ситуації мене охопила паніка бути впійманою на брехні. Руки тремтіли, очі лихоманно бігали, наче шукали вихід. Звісно, можна було випрямити спину, та удати, що мені байдуже. Але, не хотілося залишатися на одиниці з чотирма, дужими вояками в образі дівчини. 

Тим часом, поки я боролася із внутрішніми хвилюваннями, чоловіки притихли. О, святі духи! Невже зрозуміли хто перед ними? Було страшно повернутися, щоб зустрітися з кимось поглядом...

Неочікувано на плечі накинули плащ. Лір дбайливо мене ним окутав, ховаючи очі, дивлячись зацьковано додолу. Вони знають!.. Не втішна думка проскочила...

- Пробач, малий... Я не знав... Тобто, по тобі не скажеш, що життя обділило ласкою. Виглядаєш як звичайний парубок, тільки-но відірваний від маминої цицьки. В прикру історію про сім'ю..не повірив, - важко зітхаючи говорив. - А тут таке...- вказав на спину.

- І я не думав, що ти пройшов через таке.. - втрутився Пал. - У рабів не легка доля. А те, що ти зумів втекти, ще не означає повноцінну волю. Тавро не змиєш, як би не намагався. Проте, ми - сармати, цінуємо силу та дух воїна! Якщо зможеш завоювати повагу нашого народу, то ця мітка не матиме значення.

Отже, я врятована! Вони нічого не зрозуміли! Дякувати небесам! 

- Підійди, - спокійно покликав Ворон, запросивши присісти поруч. - Тебе помітно трусить, вогонь зігріє.

Оскільки секрет не розкрито, а всі присутні стали дивитися на мене без агресії, і якось турботливіше. За ковтками доброго вина, шматками хліба й в'яленого м'яса, ми поводили себе наче давні приятелі. Ділилися веселими історіями, планами на майбутнє, хтось говорив про свої мрії, потім підлість жінок. З кожною наповненою чаркою, язик розплітався. Вояки хизувалися шрамами на тілі, з викликом розповідаючи оду про свої небезпечні пригоди. Я в житі так не реготала, наскільки це звучало смішно. Після порівняння поранень, настав час мірятися чоловічою гордістю. На що категорично відмовлялася брати участь. Братія, спершу, стала вмовляти. А потім махнули рукою, кажучи: - "Ще виросте, не переймайся." 

І.. за цією довгою нічкою наступив світанок. Проте, зустріти його у нас не було сил... Так і позасинали, один біля одного. Хто як, та у чому...

**********************

Дерев'яні кілки, що об'єднувалися у високу загорожу, як тимчасове укріплення, котре відділяло табір із зовнішнім світом. Масивні ворота, схоже дубові, зі скрипом відчинялися кількома вартовими та впускали всередину... Туди, де зовсім інший світ...

Можна поставити питання, чому вони не збудують довкола стіни, аби надійніше захистити себе. Відповідь дуже проста - сармати не прив'язуються до одного місця. Вони, як вітер. Куди понесе, туди й підуть. Осідають лише на певний час, поки пасовища зеленіють травою. А після, продовжують рух. Люди жили у просторих наметах, шалашах, що створювали нашвидкоруч. На землю стелили хутро впольованих тварин, їжу варили у великих мідних казанах. Вогнище горіло, майже, навпроти кожного намету. Довкола сиділи у компаніях сарматські воїни різного віку. Вони не поділялися на молодих і старших, як це робило моє плем'я. Не знаю, чи це сім'ями так групувалися, чи ще за якимись мірками.

Жінок, як помітила, було досить мало. Більшість бавило дітей. Одягнені у довгі сукні, різного матеріалу, у вухах золоті сережки, у волоссі теж губилися дорогоцінні прикраси, пояси дзеленькотіли металевими вставками. На плечах висіло хутро, адже, вечори тут прохолодні. Старих тут, взагалі, одиниці. Як мені розповідали, немічних просто вбивають, або залишають у лісі, та частіше, вони самі не доживають до поважного віку... Не впевнена, чи то звичайні чутки, чи дійсність.

- Пал! - радісно вигукнуло кілька юнаків. - Капітан! Славетні воїни! Ви повернулися! - обступили нас, наче товар на ринку.

- Звісно! Чи ти сумнівався, що зможу виконати завдання нашого вождя?

- Ні! - різко випалив. - Ми вірили у вас!

Братія зареготала. Схоже, у них тут гарна репутація. Отже, це не прості вояки, як я собі гадала.

- А що це за шмаркач поруч з вами? - обізвався один балакун з веселої компанії.

Стерпіти такий випад у свою сторону не могла. Та й пропустивши поза вуха ці слова, мене б могли перестати поважати знайомі. Тому, різко вхопила за виворот нікчему, добряче стряхнула і грізно прошипіла:

- Почую щось подібне ще раз, - гнівно дивилася у його очі, - і без вагань вирву тобі язика! Ясно?

- Угу! - перелякано закивав головою. Відпустила хлопця, той побіг до батька, що насміхаючись наливав з кубка собі випивку. Чоловік навіть не підіймався, аби якось потеревенити зі мною за зухвале ставлення до його сина. Навпаки, він простягнув чашу хлопцю і сказав, щоб слідкував за словами. Бо кожен чоловік повинен відповідати за все, що говорить, на те він і чоловік. Схоже, виховання тут суворе.

Лір з Калаідом присіли поруч з іншими сарматами, потягнувши мене за собою. А, от Ворон з Палом, зникли в іншому напрямку. Мені простягнули миску теплого молока, на вогнищі готувалися м'ясисті тушки зайців, від одного погляду на них - слина текла! Як давно не їла щось настільки смачне, ласуючи гомілкою думала. На якусь мить, стало байдуже на все і всіх. Поглинала їжу, поки живіт задоволено не забурчав наситившись.

- О! Капітан, що вирішив вождь? - тихо приєдналися до трапези дві пропажі, за котрих вже й забула.

- Східні племена не припинили свого натиску. Схоже, буде війна, - сумно видихнув Пал.

- Нас мало, - продовжив Ворон, - якщо скіфи теж нападуть, сил не вистачить вистояти проти двох ворогів.

- Що ж нам робити? Розділитися буде зовсім не виходом.

- Чому не попросити підтримки у Північного племені язигів? Вони ж теж сармати? - поцікавилася. Як вдало складаються події, їх об'єднання саме те, що мені потрібно!

- Я не збираюся просити допомоги у тих смердючих язиг! - невдоволено вигукнув Ворон.

- Лейтенант, спокійно. - обережно торкнувся його плеча Лір. - Деянір молодий, він нічого не знає про наші відносини.

- Що я повинен знати! Які можуть бути відмовки, коли йде мова про ціле плем'я! - невдоволено відповіла!

- Замовкни! - виплюнув Пал.

- Відведіть мене до вождя, маю з ним перемовити! - впевнено ляпнула, на що вояки вибухнули сміхом.

- Юначе, ти ще вважаєшся за нікого, аби з кривавим вождем говорити! - насміхався чоловік. - Я сам, - бився у груди, - ще жодного разу з ним не розмовляв, а воюю поруч 30 літ. Того, куди поспішаєш?

- Ви не розумієте, це важливо!

- Деянір! Сядь і пий! - гаркнув Калаід. - Ти сміливий хлопець, але для тебе ж краще не пертися у полум'я. Вождь не церемониться, голови швидко злітають з плечей. Мені буде шкода твого життя.

- З вождем дозволено говорити тільки шанованим воїнам, - легко продовжив Лір. - Таким як Ворон і Пал, ми звичайні воїни, це недозволена розкіш спілкуватися із вождем. - на диво, але його слова підкинули мені одну небезпечну ідею.

- Якщо я придушу ворожі напади на сході, то зможу стати шанованим тут та поговорити з вождем?

- Ха-ха! І як ти уявляєш перемогу? Придушити? У них дві тисячі війська. Нас так само, але є ті чортові скіфи, що можуть скористатися ситуацією! Думаєш війна - це забавки?! - несамовито кричав капітан.

- Тисячу! - у тон йому вигукнула.

- Що?

- Я переможу з тисячею війська, ясно?!

- Ха-ха! Кому зуби заговорюєш?! Що такий шмаркач, як ти, - штовхнув у груди на емоціях, - може знати про ведення війни!

- Хочеш сказати, у тебе є вибір? Якщо просити допомоги у сусіднього племені не хочеш, то що залишається?

- Це безумство! - вигукнув Лір. - Не слухайте малого!

- Яким чином ти збираєшся перемогти? - поцікавився Ворон.

- Хитрістю і неочікуваністю! - На мить всі змовкли.

- Я піду з ним. - сухо відрізав лейтенант, трохи опустивши маску. - Капітан, тобі краще слідкувати за пересуванням скіфами тут.

- Друже, ти впевнений що варто ризикувати?

- Як казав Деянір, хіба є вибір? Тим паче, малий підкинув кілька ідей, думаю, можна спробувати. 

- Навіть не знаю... - потер лисину здоровань.

Доведеться ризикувати, - тяжко видихнув Пал. - Друзі! - стукнувши, кілька разів, мечем по казану, закликаючи до тиші, голосно мовив: - Воїни! Брати мої! - всі піднялися, як і він. Чоловіки, що сиділи найвіддаленіше, підходили ближче, зібрався значний натовп. - Настав лихий час для нас! На жаль, вороги обступили з двох сторін. Майбутня битва буде не легкою. Кожен може загинути. Але!!! На все воля богів, а вони з нами!!! - рознісся піднесений гул. - Знищимо негідників разом!

- Знищимо! - викрикнув Ворон, а за ним і весь люд.

- Не даремно греки боячись прозвали нас сараманти!

- Так!!!

- Не дамося іншим у полон! Бо хто ми?! - витягнувши меча з піхви кликнув.

- Роксолани! - продовжував вирувати натовп.

- Не чую!

- Роксолани!

- Ми роксолани! Нічне жахіття - сараманти! Ми воїни, за нами перемога!

- Перемога! Перемога! Перемога!

Розпочався повний хаос! Чоловіки лютували, голосно репетували, підіймали зброю до неба, тупали ногами, і все це виконувалося з радістю... Вони готувалися до війни..з радістю?..

Зрозуміти, що твориться було вище моїх сил. Я сховалася у ближчому наметі, прихопивши кубок міцного вина. Божевілля якесь! Маю зібрати думки до купи. 

Тепер зрозуміло, як Пал став капітаном. Є чому повчитися. Амазонки ніколи не були багатослівними. І військовий дух завжди був на висоті, нам варто лише сказати - "Вперед! За перемогою"! Все. З іншої сторони, ми й не виступали проти ворогів, що у кілька разів сильніші. Мати завжди відповідально ставилася до стратегії та переговорів. Іноді, доводилося бути присутньою на них. Не завжди можна було просто домовитися з ворогом, але мама мала свої методи. То сім'ю викраде, то коханку отравить і протиотрутою торгуватиметься, то золотом підкупить. Головне, розпізнати чесного. Того, хто виконає обіцяне. А це не просто, проте, ненька ніколи не помилялася... Що ж придумати мені? Як вибороти цю перемогу? На вагу покладено все... Можливо, поквапилася з рішенням... Пізно. Пізно та й нема часу про це шкодувати!

- На світанку виступаємо, підготуйте коней! - чула наказ Ворона.

Але, чому цей таємничий чоловік підтримав мою ідею. Дав шанс заволодіти підтримкою вождя? Сама розумію, наскільки казково звучить перемога при такому розкладі... То звідки у нього ця рішучість. Хто ж він такий? І, чи можна йому довіряти?