Розділ 18 - Самотня стежка. Сни відьми.

Приблизно за два місяці до закінчення навчання у моєму житті стався цікавий випадок. Про нього й доведеться розповісти мені в цьому розділі. Аналізуючи ланцюг подій, які привели мене на стежку сміттяра, я неодноразово згадував циганку з Бухареста, і її дивні передбачення щодо мене та Валерії.

Якось у четвер, мені потрібно було якнайшвидше потрапити на тренування до майстра Ко. Я спізнювався, що траплялося зі мною вкрай рідко, тому що я завжди ходив пішки. Мені доводилося долати близько трьох миль до його будинку, тож я завжди розраховував свій час дуже ретельно. Філіппінець вважав, що одна з чеснот справжнього чоловіка, це пунктуальність. І я намагався дотримуватися цього принципу. Але не цього разу. Застрибнувши в перше таксі, яке мені вдалося спіймати, і простягнувши водію гроші, я відразу ж впізнав у ньому кучерявого цигана з гнилими зубами та великою опуклою родимкою на носі, який мене колись підвозив.

Таксист теж впізнав мене, відразу ж розсипався привітними жартами, і запитав, чи я більше не бавлюся забороненими речовинами. Я відповів, що ніколи нічого такого не приймав, та попросив якнайшвидше мене відвести. Він запевнив мене, що домчимося миттєво, і, продовжуючи реготати власним, як йому здавалося, вдалим гостротам, піддав газу. Доставив мене він справді швидко, наче вар’ят мчав на поворотах та підрізав автобуси й вантажівки. Коли машина зупинилася, і я вже прочинив двері, збираючись виходити, циган повернувшись раптом запитав:

- Пам'ятаєш, я обіцяв познайомити тебе з моєю бабкою Війолкою?

- Так. - Усміхнувся я, підозрюючи що зараз буде черговий жарт від нього.

- Трохи більше двох років тому з нею трапилося нещастя, - зовсім не посміхаючись промовив він, - стара відьма підпалила свій магазин разом із собою. Вона вижила та потрапила до лікарні. Тоді я думав, що стара склеїть ласти там, і часто ходив до неї. Коли я розповів їй про хлопця, який розмовляє з нею на одному діалекті, вона якось уважно подивилася на мене, але нічого не сказала. Востаннє я був у неї чотири дні тому, і вона несподівано згадала тебе. Заскрипівши від сміху, наче старе корито, бабця сказала, що я скоро зустріну тебе, - водій нахилився до мене ближче, так що сморід його зубів став неймовірно резонувати біля мого носа, і таємниче промовив, - і що я мушу привести тебе до неї.

- І навіщо мені їхати з вами? - Запитав я, підігруючи його таємничості.

- Вона сказала, що два роки тому в Бухаресті, ти й дівчина блондинка були в неї в магазині, і вона гадала вам по долоні. - пошепки сказав циган.

- Я… я пам'ятаю це, - промовив я, обмірковуючи, - завтра вранці можете заїхати за мною.

Балакучий водій мовчки багатозначно кивнув, помітивши зміну в моєму обличчі. Я вийшов з машини, і він одразу ж поїхав.

Наступного ранку я прокинувся рано. Зробивши зарядку й підкріпившись кров'ю, я провів годину за читанням "Веселої науки" Ніцше, доки не почув сигнал машини на вулиці. Виглянувши у вікно, я побачив учорашнє таксі перед моїм будинком. Я збирався виходити, але щось зупинило мене перед самими дверима. Я швидко повернувся назад, одягнув кобуру поверх сорочки, вклав у неї заряджений револьвер та накинув зверху піджак. Опинившись надворі, я сів у знайомий автомобіль.

- До речі, мене звати Гунарі. - промовив циган, простягаючи мені свою широку мозолисту лапу.

- Ноель. - Відповів я, потиснувши йому руку.

- О, як ти міцно тиснеш. – вигукнув усміхнений водій, оцінюючи мене.

Румун довіз мене за дві з половиною години, не замовкаючи ні на мить. За той час, скільки я жив у Брашові, я вже цілком звик до балакучості місцевих продавців, з якими я неодноразово вступав у жваві дебати на ринку. Проте Гунарі дивував і вражав своєю балакучістю. За час подорожі з Брашова до передмістя Бухареста, де жила його бабця, я встиг дізнатися подробиці й плітки про численну рідню цигана: про матір та батька, про братів та сестер, про двоюрідних братів і сестер, про дядьків й тіток, про двоюрідних дядьків та троюрідних тіток, про дідів й бабок. Про те, як він нього залетіло двоє дівчат, і він ховався близько року від їхніх батьків, поки не перебрався до Брашова. Про те, що крім роботи таксистом, він займається гончарством, ковальською справою, продажем краденої електроніки, сріблом, золотом, (що він мені, як довірчій особі, по секрету повідомив) тощо. І ще багато чого з його слів, мені хотілося б опустити, щоб уникнути затягнутості моєї розповіді.

Розповів він такаж про те, як збожеволіла його бабця. Вона підпалила свою крамницю і лишилася всередині неї. Проте власники сусідніх магазинів швидко зреагували, викликавши пожежників. Загоряння вдалося ліквідувати, а стара потрапила до лікарні, отримавши сімдесят відсотків опіків. За кілька днів до пожежі, розповідала вона потім Гунарі, її почали мучити моторошні нічні видіння, які потім переросли в кошмари наяву. Зробивши підпал, вона намагалася позбутися їх радикальним чином. Бабця в лікарні відвідував лише онук. У молодості вона порелаялася з усіма родичами, через свій дар ворожки.

“Але й не тільки тому, скажу тобі чесно, у старої вішалки жахливий характер, ужитися з нею зміг би тільки чорт! - регочучи розповідав Гунарі. — Після пожежі, родичі (якісь там племінники, онуки, двоюрідні, троюрідні і ще біс знає звідки взялися) так і позлітались, немов мухи на падло, до бабці в лікарню, сподіваючись, що стара карга скоро помре. У старої завжди водилися грошенята, її ремесло в районі Ліпскані приносило гарний дохід. До того ж бабка за життя не написала заповіту, на це вся братія й сподівалася. Але стара карга у мене міцна, вона вижила, хоча й півроку пролежала в лікарні. Уявляєш, вона весь час була притомна, навіть коли її обгорілі кістки тягли в реанімацію! Як і до пожежі, вона спілкувалася тільки зі мною, - не без гордості промовив кучерявий циган, - я відвідував її кілька разів на тиждень, розповідав їй про те про це.