Глава 1 - Дивний сон та рудий кіт

Мене звуть... Ні. Не хочу розпочинати свою історію банальністю. Якщо зараз шановний читач прочитає моє ім'я, він його зовсім не зрозуміє. І його реакція (здивування, злість, посмішка чи розгубленість) завадить моєму задуму. Адже для того, щоб розуміти моє ім'я, ви повинні знати, Хто я, і Що я. Адже моє Ім'я пов'язане з кожним, хто прочитає мою історію. І якщо ви не готові йти за мною до кінця, то зараз найкращий момент, щоб кинути читати мій рукопис. Адже дороги назад не буде. Не говоріть потім, що я вас не попереджав. Я не письменник і не політик, я не заманюю вас вихвалянням красномовства у пастку. Пам'ятайте, думка подібна до вірусу, одного разу оселившись у нашому мозку, від неї більше не буде спокою. Я не гарантую комфорту вашому сумлінню та миру вашій душі. Я лише правдиво розкриваю перед вами свою історію, яка пов'язана з кожним із вас.

У той час, коли починається моя розповідь, у мене були батьки. Вважаю за потрібне про них розповісти. Мати в мене політик, проте не поспішайте лякатися, у цьому немає нічого жахливого. Принаймні у її випадку. Вона являє собою повненьку брюнетку середнього зросту. У неї овальне обличчя, кирпатий ніс і добрі карі очі. Вона досить симпатична. Проте її сутність вирувала і кипіла надмірною енергією, яка проявлялася від побутових дрібниць до поведінки у суспільстві, і заважала їй у житті. Посуд, який вона мила з надзвичайною швидкістю і старанністю, час від чинив втечу з її працьовитих рук, і розбивався об підлогу. Кухонні ножі, не витримуючи її напористої манери нарізування овочів і фруктів, страшенно швидко затуплювіалися. Побутова техніка стогнала під її енергійними руками, і чомусь ламалася частіше, ніж в інших сім'ях. Тому батько ніколи не купував їй автомобіль, і завжди возив її сам. На шкільні збори вона приходила першою. Під час обговорень моєї успішності з вчителями, мати спілкувалася звичною атакуючою манерою політичного діяча, від чого вчителі винно опускали очі, наче їх вичитували як школярів, за парту розписану матюками.

Спробуйте уявити таку жінку у політиці. Чоловіки боялися її як вогню, і називали за очі “генералом у спідниці”. До того ж вона була ідеалісткою, і наївно вважала, що змінити світ на краще можна через політичну діяльність. Часом вона дуже щиро переживала за свою справу, після незліченних марних дискусій зі своїми колегами “дармоїдами”, яких вона так невтішно величала. Вона не мала зі свого заняття майже ніякої вигоди, окрім становища у суспільстві, сім'ю повністю утримував батько.

Однак мати була людиною з доброю душею. Її внутрішня чуттєвість виливалася у любові до мильних серіалів та жіночих романів. З дитинства я виніс почуття незрозумілого спокою та безпеки, яке завжди оточувало мене біля неї. Вона мала дуже виразний погляд. Коли я пустував чи хуліганив, вона не влаштовувала сцен, натомість я згинався під її засуджующим засмученим поглядом. Вона нічого не говорила, коли я прогулював уроки і курив на задвірках школи, але я знав, що її це дуже засмучує. Напевно, в душі вона дорікала собі, за те, що приділяла мені мало часу. Через те, що її політичні дебати іноді займали її більше, ніж сім'я. Однак мати була тією людиною, яку засмучувати мені хотілося найменше у світі.

Батько у мене є бізнесмен. Він кремезної статури, на зріст вище матері, володар вольового носа, квадратного підборіддя, хитрих сірих очей та голови з залисинами. Зовні він справляв враження людини, пов'язаної з криміналітетом, проте це було зовсім не так. Батько займався цілком легальним бізнесом вантажоперевезень. Однак схожість якимсь чином з бандитом лихих 90-х була присутня безперечно. Почасти цей образ доповнювала його манера одягатися (товстий золотий ланцюжок, такої ж товщини перстень на мізинці, годинник Longines з металевим браслетом, чорна шкіряна байкерська куртка, дешеві спортивні футболки під нею і завжди білі нові кросівки). До того ж, половина його зубів мала золоті коронки. Під час розмови він іноді хитро примружувався, і частенько видавав брудні жарти. Батько був старший за матір на шість років.

До всього іншого він людина не дурна (хоча й недалека, яка в житті не брала в руки книги, крім податкової документації), заповзятлива, горда та трохи зварьована. Перші гроші він заробив своєю працею, яка дозволила йому побудувати успішний бізнес з нуля. Він мав невелике коло "кентів", з якими частенько засідав завжди в одному й тому самому генделику. Перед ними він постійно норовив чимось похвалитися, будь то новий годинник, новий мобільник або хромовані диски на колесах. Батько був душею компанії. Від регулярного споживання пива в нього в останні роки з'явився помітний живіт, або як він його посміюючись називав "груда нервів".

Про свою сім'ю, тобто про мене з мамою, він дбав як міг. Мені було не просто зрозуміти цю людину: на роботі він був прагматичним товстеньким веселунцем, що дозволяє собі вульгарні жарти, одержимий думками про нові угоди, вигідну купівлю/продаж і постійну наживу; а вдома – спокійним, зібраним, готовим завжди допомогти матері у побутових питаннях, і вирішити її життєві проблеми. Можливо ця двоїстість його характеру часто говорила не в його користь, тим, хто його знав ближче. Однак я вважав, що він ніколи не зраджував матері. Цієї думки дотримуюсь і зараз. Можливо, їхнім стосункам не вистачало щирості, але це вже інше питання. Адже знайти людину, до якої відчуваєш духовну близькість, практично нездійсненне завдання. Батько просто одного разу намацав єдино правильну лінію поведінки в сім'ї, враховуючи темперамент матері, і дотримувався її все життя. Якщо їм обом було так зручно, то мені нема чого тут засуджувати.

Ми ніколи ні чого не потребували. Батько був готовий ночами не спати, але зробити чи купити те, що ми просили . Але я рідко користувався його добротою. Чомусь мені завжди було соромно і якось незручно за його старання, за його мозолисті руки, за його рідку сивину, за його добродушну поблажливість до войовничого характеру матері, за його тупуваті жарти, більш підходящі студенту, ніж дорослому чоловікові. Проте я любив батька таким, яким він є. І можливо, любив його менше, ніж він того заслуговував.