Бажання богині

– Якого дідька ти не зміг зупинити цю потвору? – Накинувся Ульрік на Даріуса. Вовк схопив його за шию й притиснув до стіни. Демон не пручався. 
– Я зробив все що міг. 
– Хто вона така? – Гарчав Ульрік. 
– Відьма, називає себе Сієна. 

Вовк загарчав, ледь стримуючи свою лють. Гострі кігті врізалися в шию Даріуса. 

– Він врятував нас. – Промовила Маріанна. Дівчина сиділа поруч з пораненим Флоріаном. Той лежав, непритомний, але все ще живий. Його рани не затягувалися, а навпаки продовжували кровоточити. Зверху й знизу від них тягнулося вогу чорне павутиння. Це було схоже на отруту, чи інфекцію, котра стримувала зцілення. У Маріанни таке ж павутиння було на шиї. Воно пекло й свербіло, інколи вона його дряпала, не в змозі стримати себе. 

– Але він привів її сюди. – Тихо додав Філіп. 
– Це була моя помилка. 
– Більше нічого не хочеш сказати? – Ульрік відпустив Даріуса. Той поправив комір і відійшов від вовка. Демона немов не хвилювало, що всі в приміщенні ненавиділи його. 
– Друг порадив замкнути її душу. Бо якщо її просто вбити, вона переродиться і сумніваюся, що ми так легко знайдемо відьму знову. – Демон підійшов до щита й уважно роздивився малюнок.  – Та проблема в тому, що важко знайти артефакт, котрий витримає таку могутню істоту як Сієна.. 
– Якщо тільки не знати, ким вона є. – Закінчив фразу Ульрік. 
– Вона злякалася цього символа. Це може щось дати нам? – Спитала Маріанна. Дівчина часто кліпала, немов їй щось потрапило в око. 
– Як ти себе почуваєш? – Не залишив це без уваги вовк. 
– Не знаю, перед очима все пливе. 
– Сієна розповсюджує чорну смерть, та я не думаю, що вона може бути шкідливою для нас. – зауважив Даріус. 
– Тоді це щось інше, більш потужніше. – Сказав Ульрік. В цей момент, з носа дівчини потекла кров. – Переходьте в кімнату і постарайтеся відпочити. Я знаю трави, котрі можливо допоможуть. Філіп, перенести Флоріана і оброби рани. 
– Добре. 
– Даріус, ти підеш зі мною. 

Віддалившись на достатню відстань від хатини, вони могли не хвилюватися, що їх хтось почує. Сонце почне підніматися над обрієм вже через кілька годин, тому часу в них було дуже мало. Ульрік хотів зібрати трави, щоб хоча б трохи послабити біль, а потім негайно вирушати за Лідією. 

– Ти впізнав символ, я впевнений в цьому. – Тихо сказав Даріус. – В іншому випадку, ти б не приніс його в свій дім. 
– Багато хто може злякатися його. 
– Але тільки одна серед них жінка. 
– Це не може бути вона. 
– Пожирач душ, пожирач кісток, пожирач мільйонів. – Сказав демон. – Вона вважає людей поганню. Грішниками. А той символ, в твоєму домі відганяє того, хто бажає вчинити злочин проти….
– Даріус, що тоді ти пропонуєш? 
– Ви не вбʼємо її, а  замкнемо. Цей символ стримає Сієну достатньо довго, щоб зробити все необхідне. 
– І що ж це “все необхідне”?  
– Дивись, це випало з її кишені. Я знайшов його в хатині. – Даріус протягнув Ульріку хрест. Руни засвітилися блакитним світлом, від доторку вовкулаки. – Лише твоя сила спроможна це зробити. Перший котрий не втратив себе. Я на це не здатний. Тому, зараз ми зберемо трави, віднесемо їх назад і підемо за Лідією. 
– Чому ти це робиш? Невже не твоїм бажання всі ці сторіччя, було дістатися джерела? 
– Це в минулому. 
– Скажи чому. 
– Джерело в крові Одіар змінило мене, – повільно почав говорити Даріус. Ульрік помітив, як важко даються йому ці слова. – Воно сповнило мене емоціями…почуттями. Котрих я до цього не знав і не розумів. Я не хочу більше цього. Бо з ними прийшли сумніви, смуток і гіркота від минулого. 
– Вітаю тебе в світі людей. – Одразу сказав вовк. – Ти отримав величезний дар. Тепер ти бажаєш не тільки володіти, а й значно більше. Ходімо, ми майже на місці. 

Поки Ульрік збирав потрібні трави, демон уважно спостерігав за ним. Перший вільний, відчував погляд, та не звертав на це уваги. Тепер було зрозуміло, чому Даріус всі ці роки не шукав Маріанну та Флоріана. Особливо Флоріана, котрого повинен був вважати зрадником. Щоб він не казав, ставало очевидним, що він, хоч і в дивній манері, але тепер піклувався про своїх дітей. Так, не зрозумівши одразу маніпуляцій, він привів сюди відьму. Але відчуття давали чітко зрозуміти,  що він змінився на краще. 

Тепер залишилося лише повернути Лідію, котра стала заручницею Сієни. Серце вовка билося швидко, від страху за кохану. Але він не збирався здаватися, не збирався її втрачати. Відьма поплатиться за те що скоїла, за те що прийшла в його дім і бажала зруйнувати весь його світ. 

Джерело вабило її своєю могутністю, котру вона ніколи не повинна отримати. Можливо вона шукала його навіть довше ніж Даріус, та все було безнадійно. Сховане від чорних душ, воно ставало недосяжним. Ніщо темне не могло знайти його, якщо не знало дорогу. Скільки демон полював за ним? Сторіччя! Обійшов всі гори, а так і не побачив навіть сліду. Не знайшов печеру, котру так легко помітив Вейлін, пращур Маріанни й Філіпа. 
– Нам вже час. – Нагадав Даріус. 
– Я закінчив. Ходімо. 

Повернувшись до хатини, вони побачили, наскільки сильно погіршився стан Маріанни. Дівчина лежала непритомна, а Флоріан майже не дихав. Гній витікав з їх ран, а Філіп нічим не міг зарадити. Щоб він не робив, краще не ставало. Кров змішана з гноєм сочилася на ліжко і під ними вже зібралася ціла калюжа. Їх тіла осунулись, немов життя покидало їх. 

Ульрік швидко змішав трави, зробивши настоянку і розділів її на декілька пляшечок. Дві дав Філіпу для Флоріанна і Маріанни, а третю взяв для Лідії. Він шкірою відчував, що вона зараз в не кращому стані. Якщо вони не поквапляться, вона помре. Від цих думов, серце Ульріка відчуло біль…

– Філіп, промий рани всі до єдиної, але обережно. Те що залишиться, вони повинні випити. Сподіваюся, це дасть їм час. 

До світанку залишалася година, але Даріус впевнено вийшов на двір. Під його плащем ховався щит, котрий так сильно налякав Сієну. Хрест, Ульрік сховав за поясом, що трохи додало йому впевненості.