Глава 13 "Втеча з полону"

Незабаром настала ніч. Цього чекали королева та два принці. Коли всі заснули, королева тихо спустилася до в'язниці, стражник так само солодко спав, стоячи на посту, приклавшись боком до холодної стіни. Королева йшла дуже тихо та обережно. Підійшовши до клітки, біля дверей чекали хлопчики, вони не спали, лише вдавали. Тихо відчинила замок і принци вийшли з клітки. Жестом королева наказала їм мовчати жодного звуку. Обережно вивівши їх темниці, загорнула за ріг, де було темно

-Все, тут можна вам йде -помахом руки відкрила портал -Ідіть. Бережіть себе! Арабелла приєднається до вас трохи пізніше. Не можна злити короля потрійною втечею, хай хоч ця втеча переживе

Після чого принци увійшли в портал і вийшли з парку, для Емільєна ця пара була вже знайомою. Дискус же вперше опинився на Землі, для нього тут було все інакше. Королева повернулася до своїх покоїв, де незабаром міцно спала

-Пішли, нам треба заночувати, маю місце. Коли я вдруге потрапив сюди, я був напівмертвий, ви, здається, пам’ятаєте, що королева Лаура врятувала мене від королівського гніву. А тут мене врятував землянин, добрий хлопець, ходімо до нього!

Дискус примружив очі, але нічого не сказав. Обидва швидко знайшли старого знайомого Роя, який колись врятував Емільєна, з тих пір вони дружать, він погодився прихистити принців

Вранці вартовий прокинувся і виявив, що його немає, і негайно засурмив у всьому палаці. Король побіг у підземелля, оглянув клітку, сердито глянув на охоронця і попрямував до покоїв дружини. Вона вже встигла встати, її розбудили крики, служниця повідомила про втечу принців. Король здогадався, що це її рука — Ти їх відпустив! -заявив з порога

Королева сидить біля туалетного столика, подивилася на чоловіка в дзеркалі, і трохи посміхнулася. - Навіть якщо і я, що зробиш? Покараєш? Стратиш як їх?

Королем хотів сварити дружину, але витримав -Я їх хотів випустити сьогодні. Я вчора поговорив із донькою, ми один одного зрозуміли, вона сказала хтось її вдарив. Я хотів, щоб хлопці повернулися до загону. Я чекав на це від тебе. Ти вже нервово засмикалася коли почула мій вердикт. Твоє право, відпустила так відпустила після чого пішов до себе

Королева була здивована поведінкою чоловіка, не цього вона чекала від вічно незадоволеного чоловіка, ще більше здивувалася коли почула, що він і Арабелла розмовляли. Після відходу чоловіка королева пішла до дочки, якій сказала, що відпустила принців

-Матусю, невже ви це зробили? А що скаже батько? Він же заб'є вас за це! -злякалася Арабелла

-Твій батько вже знає про їхню втечу. Вилаяв трохи і пішов. Твій батько сам хотів їх відпустити. Він передумав стратить їх. Що ж, я його випередила. Що ти тепер маєш намір робити? Вирушиш за ними, на Землю? Чи залишишся? Почекай трохи. Дай батькові охолонути, нехай змириться з їхньою втечею, а потім підеш. Добре?

Арабелла подумала, мати права, потрійна втеча буде занадто для короля, потрібно трохи почекати - Мабуть, ти права, мамо. Краще почекати. Хлопчики на Землі, їм там навряд чи загрожує якась небезпека, - принцеса обійняла маму на знак подяки, - Прости мене, мамо, я була така дурна, егоїстична, я думала тільки про себе. Я дізнавшись про вас, тебе і батька ближче, я зрозуміла, що ви такі за характером. Я не ображаюся на вас, і я вірю, що у вас все ще попереду. Я дуже хочу, щоб ви були щасливі

-Моя доню, ти в мене найкраще, я не шкодую що народила саме доньку. Ти все для мене! -Королева щиро посміхнулася, слова доньки зігріли її душу

Дискус і Емільєн стали трохи друзями, Рой теж порозумівся з Дискусом, звичайно, принц був складним характером, так склалося його життя. Але друг з нього вийшов гарний

-Хто б міг подумати що ми будемо друзями-якось зізнався Дискус

-Я теж не уявляв цього, хто б сказав, не повірив. Все ж ти не поганий, хоч і дивний трохи

Дискус злегка примружив очі - Колись ти дізнаєшся причину мого характеру, ставлення. Ти надто веселий, хоча теж не легко тобі було. Що робить тебе таким щасливим?

-Так, з Аконі було важко. Тоді був не я, а хтось інший. Я як маріонетка, як іграшка, виконував її накази, робив усе, що вона скаже. І ні про що не думав. Так, мені було шкода вбивати тих невинних, але хіба я мав вибір? Я не вбив поплічника Аконі, бо розумів, що за це мені нічого не загрожує. А там - зробив паузу - Один спробував відпустити невинну людину, за що був тут же вбитий. Я не шкодую себе, мені вже нема чого втрачати. Я там щодня думав про смерть, хотів померти. Але коли зрозумів, що смерть не поспішає до мене, я вирішив піти зі служби. Не міг виконувати брудну роботу. Я був першим, хто пішов і залишився живим. Таких було багато, хто хотів піти, і навіть йшли, але вмирали у муках. Аконі ж зробила з мене винного, повісила всі злочини, які були зроблені за все життя Аконі, всі злочини поплічників. Я двічі вдячний за життя королеві Лори, вона незважаючи на те, що я хотів її повалити, хотів убити, вибачила, відпустила, дала шанс. Не побоялася захистити від отця Арабелли. Це велика жінка, правителька

-Я не зустрічав Лауру, але я багато чув про неї, вона справді добра королева, вона всім допомагає, і вона така розумна та смілива. Таких не часто побачиш. А головне сама створила свою країну. Я тільки чув, що в неї викрали дочку. Більше я нічого не чув

-Дочка? Дійсно. Страшно як. Сподіваюся вона знайдеться-похитав головою

Через деякий час, через тиждень, королева вирішила відпустити Арабеллу на землю. Вона не сказала про це королю, бо боялася, що він знову заборонить, тому вирішила відправити доньку на Землю вночі - Обережно, дочко. Не відходь від хлопчиків, вони дуже гарні, обоє закохані в тебе. Не думаю, що вони відпустять вас і на крок. А я буду стежити за тобою. Все-таки я хвилююся за тебе, так мені буде спокійніше, моя донька, - вона поцілувала доньку в чоло, - І моя дочка теж. Нещодавно ти сказав гарну фразу, що ми з твоїм батьком будемо щасливі, це правда. Можливо, через кілька місяців мрія вашого дідуся здійсниться, - посміхнулася вона