Розділ 8 "На зустріч любові" (оповідання Арабелли та Емільєна)

З тієї історії минуло чимало часу, приблизно два-три тижні. За цей час і Арабелла та Емільєн непогано вивчили це місто. Вони не знали про існування один одного. Але доля дуже підступна, непередбачувана, вона вирішила, що молодим людям варто познайомитися, що й було зроблено. У сонячний ранок, коли обидва молодики гуляли парком, було дуже спекотно. Багато людей відпочивали на траві, влаштували собі пікніки. На одній лавці яка знаходилася під деревом, сидів хлопець, це була єдина вільна лавка під деревом, інші були зайняті, на диво лави, що були на сонці, були вільні, але на них ніхто не сідав, бо посидіти під гарячим сонцем неможливо. Принцеса не хотіла турбувати хлопця, який замислився, але й сидіти на сонці теж не хотіла. Вона прийняла перший варіант, підсісти до хлопця

-Привіт, можна сісти? -посміхнулася дівчина

Емільєн подивився на неї, закотивши очі -Привіт, начебто є інші лавочки. Тут зайнято - неохоче відповів принц

-Так звичайно, але це єдина яка знаходиться під деревом, на сонці смажиться мені не охота. Я краю сяду, зовсім не заваджу

-Ну Сідай, все одно не відчепишся -буркнув хлопець

Арабелла посміхнулася і сіла з краю. Вона подивилася на хлопця, і зрозуміла, що той сумує - Все добре? Ти сумний такий. Напевно, ти хотів побути один, а тут я

Емільєн глибоко зітхнув, та він хотів посидіти один. За стільки часу він ніяк не забуде своєї помилки, що через свою довірливість, наївність втратив країну, його це дуже засмучувало. А ще більше йому було соромно за те, що намагався повалити королеву Лору -Так ні, все добре -зірвав -Хоча ні, нічого не добре. Настрою просто немає, думав прогулянка парком мене розвеселить, не допомагає - сумно зітхнув

-Таке з кожним буває. Я теж колись приїхала сюди сумувала, дуже по своїх батьках. А потім звикла. Я вирішила жити дорослим життям, не хочу бути залежним від батьків. А то не добре виходить, вони мене утримували від народження, а я навіть не подумала про те, як їм важко. Може їм теж хочеться пожити для себе, а тут я весь час пристаю до них - зокрема це було правдою. Арабелла втекла не тільки в пошуках нареченого, а й щоб не бути залежною від батьків. Вона бачила, що є причиною їхніх постійних сварок, можливо втекла з дому, батьки помиряться. Принцеса не здогадується на скільки її батьки зблизилися, шукаючи її всюди.

Емільєн уважно вислухав дівчину, трохи посміхнувся. Він її добре розумів, навіть підтримував, але, на жаль, у нього зовсім інша історія, не така як у дівчини. -У мене не така. Я тут не з власної волі, я втік від своїх. Вони мене не розуміли, я для них був іграшкою, маріонеткою в руках - як він був зараз правий, адже дійсно в руках Аконі він був маріонеткою

Вони обидва глянули один одному в очі і посміхнулися. За весь час Емільєн вперше почував себе так легко, біля нього сиділа дівчина, яку він вперше бачить, а вона його так добре розуміє, і він її. Від його погляду Арабелла відвернула голову, і відразу почервоніла, вперше на неї так дивляться. Це не той погляд, яких вона постійно помічала у своїх наречених. Вони дивилися не так щиро, як Емільєн. Від неї їм потрібен був лише титул. Емільєн помітив її збентеження - Ти чого?

-Нічого, просто ... А ти чого? Чого так дивишся? Ти красивий!

-Ти теж вродлива, на принцесу схоже. Усі принцеси гарні! Ти випадково не принцеса? -він не здогадувався наскільки мав рацію

-Яка я принцеса. Хіба всі принцеси мають бути гарними? Навіть звичайна дівчина теж може бути гарною

-Ох, пробач, зовсім заговорив тебе. Емільєн поцілував її руку

Арабеллє ніхто ще не цілував руку. Звичайно її наречені цілували руку, але не так як це зробив Емільєн-Арабелл, дуже приємно -У тебе гарне ім'я, вперше таке чую, ти випадково не принц?

-Ні, звичайний хлопець. Твоє ім'я теж гарне. Ти точно напевно принцеса - засміявся - Красива і красиве ім'я маєш. А ти звідки? Ти сказала, що приїхала звідкись?

-Так, приїхала з іншої країни. Хочу бути дорослою. А ти звідки? Здається ти сказав, що втік звідкись?

— Так, він утік. Сподіваюся мене не знайдуть, не хочу повертатися додому – неохоче вимовив хлопець. Трохи помовчав -Давай прогуляємось? Чого тут сидіти. Здається, і сонце не так сильно гріє, можна спокійно погуляти

-Давай прогуляємось. Справді нема чого сидіти - з радістю погодилася Арабелла

Вони обидва встали з лавки, Емільєн узяв дівчину під руку і вони пішли гуляти парком. Розмовляли про різне, про свої країни, обидва розповідали те, що вичитали в книгах, вони не здогадувалися що брешуть один одному. Їм було добре разом, так легко. Ще ніколи Емільєн і Арабелла такої легкості не відчували, а головне ніхто їм не заважав, ніхто не вказував, що треба робити, як поводитися.

Молоді люди гуляли до самого вечора, ось Емільєн провів її до будинку, де вона жила. Їм не хотілося розлучатися, але обидва вони страшенно втомилися

-Мені з тобою так добре-тихо зізналася Арабелла, ніколи вона не зізнавалася в подібному

-Відповім тими ж словами. Ти перша дівчина з якою мені так добре. Ми познайомилися лише вранці. А здається, що тебе знаю все життя. Ти прекрасна, дуже хороша, не те що я - вдихнув, бо боявся що Арабелла дізнається про його правду

-Не важливо який ти був раніше, важливо який ти зараз. Ти мені подобаєшся таким яким я тебе зараз бачу! Забудь що було колись поклала руки йому на груди

Емлієн посміхнувся, він дуже хоче забути свої помилки, свою ганьбу, але, на жаль, це буде не легко, не можливо. Цілувалися вони кілька хвилин, після першої відірвалася Арабелла - Вибач, не хотів, ти образилася?

-Ні, просто так несподівано! Ти перший, хто мене поцілував. Я мабуть піду! -Арабелл не хотілося йти додому, але вона повинна

-Добре, давай завтра зустрінемося, я прийду сюди, покажу тобі місто, гарні місця. Тобі сподобається! -Емільєн не хотів щоб їхнє знайомство на цьому закінчилося

-Так, давай завтра! На добраніч, Емільєн піднялася по сходах у під'їзд до дверей.