Глава 2 "Початок страждань"

Підготовка тривала довго, адже молоді майбутні воїни не вміли боротися, тому їх навчали. Коли народ дізнався для чого йде підготовка, бунтували, зажадали припинити все це, більше їх обурило те, що принц Емільєн погодився допомагати невідомо кому. Багато хто вважав його наївним дурнем, тому весь народ зібрався біля його замку, і зажадали, щоб принц вийшов до них для розмови

-Ваша високість, одумайтеся! Не робіть помилку! Просимо вас, подумайте, перш ніж нападати без причин, чи не краще поговорити з правителями з тими ворогами? Ваша високість! - кричали люди

Після довгих роздумів принц Емільєн все ж таки вийшов до людей, ті притихли чекаючи на його промову- Чим ви незадоволені? Нам погодилися допомогти, хіба щодня нам пропонують допомогу? Тим більше, що вона сильний маг, їй можна довіряти!

-Принц Емільєн, як ви не розумієте, що це обман! Навіщо якійсь жінці допомагати нам і так несподівано? Хіба ми погано живемо, хіба ми виявляємо зло по відношенню до наших сусідів? Скажіть чому ви такі наївні!? Ми і без цього щита зможемо захистити себе, пошкодуйте молодих чоловіків!

З одного боку, він розумів обурення народу, адже принц ризикує життям свого війська, але з іншого він не хотів відмовлятися від такої потрібної допомоги - Наша країна існує вже не перший рік, рано чи пізно у нас з'являться вороги, і нам доведеться захищатися. Ми не єдина країна, у кого є сила, війська, зброя! Де гарантія, що завтра ми зможемо жити мирно як зараз? Я хочу як найкращого! Я прийняв рішення, вам же доведеться змиритися з ним!

-Наївний Дурний принц! Здійснює помилку, губить нас усіх, своїм необачним вчинком! - обізвався старий.

Ця фраза сильно зачепила принца, він гнівним поглядом шукав цю людину - Хто посмів обізвати мене наївним дурнем? Хто такий сміливий виявився?

-Я тебе назвав дурнем, і це правда! Перш ніж ретельно подумати, ти ведеш нас на смерть! Ти позбавляєш нас батьків, синів, онуків! На війну йдуть мої сини та онуки! Покарай мене за мої мудрі слова, кожен зі мною погодиться! - З натовпу вийшов старий, спершись на дерев'яну палицю, при його вигляді Емільєн притих, він не очікував що старий наважиться підняти на принца голос, старий продовжив - Чого замовк? На старого руку підняти не можеш? Жаль мене? Я народився за правління вашого покійного діда! Я служив вашому батькові в охороні! Я чудово пам'ятаю день, коли вас новонародженого показали всьому народу! Невже вам не шкода забирати у нас рідних? Невже бажання уникнути війни, боягузливо сховатися за якимось щитом сильніше, ніж бажання зберегти наші життя!? -Не вгавав старий, багато хто підтримав слова старого

Емільєн злегка опустив голову, він розумів, що старий правий, можливо, принц хотів боягузливо сховатися за магічний щит, ніж хоробро битися за країну. Не знайшовши потрібних слів, він просто пішов у замок, стражники зачинили за ним двері, а народ знову почав обурювати, кричати, просити. Але через кілька годин вони вгамувалися і розійшлися, кілька людей зібралися біля того самого старого.

- Даремно ми тут зібралися, принц упертий, весь у покійного короля, свого батька. Але король хоча б був розумний, і не нападав так раптово, ми не можемо відмовити принца - похитав головою старий.

-Невже нічого не можна зробити? Я не переживу, якщо чоловік і син загинуть, вони ж у мене єдині! -Заплакала жінка -Ми повинні відмовити принца, невже йому все одно на нашу думку, на наші благання? Рано пішли правителі, рано вони залишили правління на принца, він не готовий правити!

-Вона права, ми маємо щось робити! Ми стоятимемо тут, поки принц не схаменеться, а що якщо справді ми викличемо гнів сусідів? Ми завжди вважалися мирними, а що тепер? Через дурість принца ми загинемо! -Заплакала друга жінка

-Тихо ви! Вгамуйтесь! Розплакалися вони тут, вам би тільки плакати та лихо скликати! Тут треба діяти мудро, хтось повинен допомогти принцу передумати не робити помилки! Комусь із нас треба піти до принца і благати його! -Порадив старий

-Він правильно говорити! -Погодився якийсь чоловік -Але хто ж до нього піде? Жінки не зможуть, вони відразу почнуть падати навколішки і ридати, треба комусь іншому йди!

-А нехай старий іде! -Порадила жінка -Він старше нас, розумніше, добре знайомий з королівським подружжям, його щось почути!

-Справді! Старий, допоможи, йти до нього! -Інші стали просити старого

-Ну що ж, якщо потрібно я піду, я дійсно добре знайомий з королівським подружжям, хоч я був простим охоронцем, але через мій вік можливо принц одумається. Я піду! -Погодився старий, інші зраділи

-Піди, ми тобі все життя вдячні будемо! Проси будь-що! -Зраділи жінки

-Мені нічого не потрібно, я буду радий якщо нагодуйте мене домашньою їжею, і зашиєте мені одяг, моя старенька-дружина давно покинула цей світ. Для мене це буде великою нагородою - Посміхнувся старий, обидві жінки погодилися виконати прохання людини похилого віку. Небагато поговоривши з натовпом старий вирушив до замку принца, незабаром його впустили до тронної зали, де на троні сидів принц.

-Довгого та мудрого життя, ваша високість! -Трохи вклонився старий, точніше злегка нахилився -Пробачити простити мене старого що прийшов до вас. Я людина маленька, колишній службовець замку, добре пам'ятаю ваших діда та батька. Дозволь мені сказати перш ніж ти проженеш мене

-Говори раз прийшов. Чи не знову прийшов мене лаяти? Я поважаю твій вік та твою службу, її ніхто не забуде. Але ображати принца в присутності інших, чи не багато ти собі дозволяєш?

-Твоє право на мене ображатись, але я сказав свою думку, і народ мене підтримав як ти бачив. Сам подумай молодий принц. Навіщо ця жінка так раптово з'явилася? Для чого пропонує свою допомогу? Навіщо вимагає, щоб ми напали на невідому нам країну? Так, ця країна робить набіги на сусідів, на рівних собі, але за все своє життя я не чув, щоб вони ображали слабких! Чи не дивно це? Послухай свій народ, ми не бажаємо тобі зла, ми лише просимо подумати, перш ніж нападати. Адже війна це не іграшки, у війні гинуть і свої, і чужі! -без нотки агресії сказав