Глава 5:

На будильнику шоста ранку, за вікном чудова погода. Я з неохою встаю та крокую чистити зуби. Швидко зібравшись я відправилася на вокзал.

-Привіт - все ще сонно промовила я до всіх та обійняла подругу.

-Привіт - бодро промовила вона. І де тільки в неї стільки енергії береться?
 

Були всім окрім нього, дивно.

-А Андрій не їде?- поцікавилася я.

-Їде- відповів Антон-Просто своєю машиною, він не любить громадського транспорту.

-Хто би і сумнівався- промовила я собі під ніс та відправилася на перон.

Всівши в поїзд ми весело доїхали до Львова. Звичайно не без пригод. Антон захотів випити чаю та вилив все на себе, тепер на його світлих шортах жовта пляма і реакція прохожих нас дуже забавляла. Наш одногрупник Юра також захотів пригод на свою п’яту точку та виходивши з вагону він увімкнув музику на телефоні і закрутився в танці з незнайомою бабулькою яка потім його била сумкою. Нас животи від сміху боліли.

Ось якось так ми й доїхали, зате буде що згадати. А мені ось ця поїздка починає дуже навіть подобатися. Початок хороший.
 

Львів нас зустрів теплим ще літнім сонцем. Ми всі направилися в готель який був неподалік центру.

-В нас по плану три екскурсії на сьогодні - в холі розказував педагог-Явка всіх, о-бо-в‘я-з-ко-ва!

-Дівчата в нас інші плани - обійнявши нас з Анею сказав Юра. А ми поглянувши одна на одну лише засміялися.

Поселившись в номерах, я швидко прийняла душ, висушила волосся та зробила легкий макіяж. Одягнула я, літню сукню оскільки дійсно жарко. Це була сукня тілесного кольору на бретелі  яка облягала моє тіло . Волосся я розпустила та випрямила. Взула білі кросівки та чекала на подругу.

Що би хлопці не говорили ми пішли на екскурсії і ще їх із собою потягнули.

Першою нашою зупинкою була «Аптека-музей».

-Історія аптеки почалася в 1722 році і за 300 років накопичила багато цікавих фактів та легенд. Тут представлена ексклюзивна колекція аптечного посуду, експериментаніум для хімічних дослідів, екземпляри та рецепти грандіозних винаходів…- екскурсовод почав розповідь, але мій погляд припав до однієї особи, хоча не однієї.

Андрій стояв з дівчиною та вона щось щебетала йому на вухо, а на лиці в нього емоцій нуль. Але мені що до того, це їхнє. І я продовжила слухали екскурсовода.

-Це треба знати, але трішки нудно. Пропоную провести в сто разів кращу екскурсії- сказав Юра до нас-Ну давайте, довіртеся мені.

Ми пороздумували і погодилися, так втрачати немає чого. Тим більше Львів вечорів, все найцікавіше лише починалося.

Ми відійшли від нашої групи та вирушили на Львівську Ратушу. В нас була дуже весела компанія, а саме Аня, Антон, Юра та наша одногрупниця Софія. Підійматися було довго, але це цього вартувало. Такий неймовірний вигляд, сонечко як раз сідало і небо було розфарбоване неймовірними барвами. Ми зробила на пам’ять декілька фото. Поки ми спустилися вже був вечір, а місто наче лише прокинулося. Вся молодіж гуляла, дуріли, таке живе місто… Ми відправилися в серце Львова, центр. Вуличні музиканти біля яких зібрані люди та весело підспівуючи і танцюючи стояли. Ми також так не раз зупинялися. Ми наробила дуже багато фото і ось тут ми з дівчатами заговорилися як я бачу, що Юра вже веде до нас Андрія.

Я цьому була не дуже рада, але сама хотіла розкрити його сутність. Чи такий він як і був. Ми відправилися вечеряти.

Зайшовши в кафе, ми відправилися на другий поверх та вийшли на терасу де і всіли. Я замовила собі Гавайську піцу, бо я була ну дуже голодна.

Сидівши напроти Андрія було не по собі, особливо ловлячи на собі холодний та різкий погляд.

-Щось не так? - вже не витримала я. Нас і так ніхто не чув, всі вниклу в розмову, лише ми не слухали.

-Красивий кулон- сказав він мені, і я поглянула на нього, серце забилося з шаленою швидкістю.

-Я знаю - без емоцій відповіла я, а всередині все перевернулося.

-Ей, народ-звернувся Юрко-йдемо в клуб. Нам не по п’ятдесять, шоб розійтися всім спати, а всього по вісімнадцять.

-А мені подобається ця ідея- сказав Андрій і всі почали підтримувати цю ідею.

Одній йти до готелю в чужому місті не було бажання, тому ми всі відправилися в клуб.

Зайшовши всередину нас оглушили гучна музика, ми направилися до столиків які були біля танцмайданчика. Замовили собі коктейлі всім окрім Андрія. Він сидів вже біля мене і через це мені було ще більш дискомфортно. Але потрібно взяти себе в руки і заговорити, я ж маю розізнати все.

-Так можливо вже накінець-то познайомимося?-почала я.

-Навіщо?- фиркнув він, на що я відвернулася і промовчала.

В грудях щось зжалося і стало дуже неприємно. Але випивши трішки свого коктейлю він подіяв в правильну сторону і вже через мить ми з дівчатами запалювали на танцполі. Ми рухалися в такт музики про все забувши. І ось повільний танець, Аня з Антоном, Юра з Софією, я ще на початку поїздки помітила як ці двоє дивляться один на одного. А я присіла за столик, як відчула на своєму плечі чиюсь руку. Обернувшись переді мною стояв незнайомий хлопець, з зовнішністю яка повністю протилежна Андрієвій. Цей хлопець був нижчим за мене, блондин та і до того з пірсингом, а мені таке зовсім не подобається.
 

-Потанцюємо-простягнувши руку поцікавився він.

-Давай- я натягнула посмішку, було доволі не зручно відмовляти та і до того Андрій біля мене сидів.

-Тебе як звати?- спитав він під час танцю.

-Єва, тебе?

-Денис, приємно познайомитися- він відійшов трішки і посміхнувся.

Лише тоді я помітила, що закінчився танець та подарувавши йому посмішку пішла за свій столик.

Пробувши тут ще годину ми поїхали в готель.

-Як я цього чекала-промовивши це я впала на ліжко і поринула в солодкий та міцний сон.

Ранок*

-Доброго ранку соня, потрібно просинатися-почала будити мене моя подруга.

-Ну ще трішки-благально крізь сон промовила я.