Глава 4:

-Тох, ми знайомі- моє серце забилися з шаленою швидкість, невже впізнав….-Вчора розмовляли - він зробив байдужий вигляд, а мені якось неприємно стало.

-Так - я натягнула посмішку.

-Ну ходімо - сказав Антон та взяв Аню за руку.

День проходив чудово не зважаючи на кисле і недовольне обличчя Андрія. І дійшла черга до колеса огляду, а висоти я шалено боюся . Не дивно, що в одній кабінці була Аня з Антоном, а в іншій я і Андрій.

Всіли ми один навпроти одного , він весь час сидів в своєму телефоні показуючи всім своїм виглядом, що йому не цікаво, а я навпаки насолоджувалася краєвидами та виглядом, він був неймовірним, сонце сідало і небо було в шикарних рожевих відтінках як тут ми зупиняємося практично на самій горі.

-Тільки не це - прошепотіла я тихо собі під ніс.

-Боїшся висоти?- якось байдуже, але одночас з співчуттям спитав Андрій.

-Так, дуже. Колись був гіркий досвід- з легкою посмішкою та слізьми в кутиках очей відповіла я.

-Поділишся?

-Думаю це лишнє-і відвернулася від нього.

Більше ми ні слова не промовили. А в голові лише як ми були ще підлітками та лазили на самий вершечок тодішніх закиданих будинків, щоб поговорити про щось своє, їсти шоколадне морозиво та насолоджуватися заходом сонця. І ось Андрій поїхав в столицю, а я сумувала дуже за ним і вирішила туди залізти сама. Нога зіскользнула і я впала та зламала руку. А все могло гірше закінчитися.

Ми мовчки вийшли з кабінки та пішли до друзів. Попрощавшись вони поїхали в кальянну, а я додому. Не було настрою.

Вдома я довго роздумувала чому він так поводиться, він був чудовим другом. Нам було разом класно проводити час. Ми були щасливі і безтурботні.

**

В університеті:

-В когось є запитання-поцікавився викладач по закінченню пари- І хотів сказати, шо цього тижня через два дні ми відправляємося до Львова, в нас кожного року для першокусників є поїздка на рік і цьогоріч вирішили провести її на початку року, щоб зміцнити колектив.-всі звичайно обрадувалися  цій новині, ну звичайно я теж, але там буде Андрій і я розумію, шо уникати його буде важко.

-Я така щаслива, Єва-а- замріяно та щасливо простягнула Аня.

-І чому ти така щаслива?- поцікавилася я.

-Я так хотіла до Львова, уявляєш як це романтично, прогулятися вечірніми вуличками міста з коханою людиною, відпочити з найкращою подругою та й повеселитися.

-Ти права-відповіла я їй, хоч не горю бажанням їхати, але змінити обстановку непогана ідея.

Ми з Анею та Антоном після пар пішли в кафе. Випивши запашної кави ми  розмовляли, нам було весело і я переконалася в чистоті намірень Антона. Вони доповнюють один одного і ця любов так відчутна. Я щаслива за них. В нас багато спільного. Я так відволіклася від всього, але  коли тема зайшла за Андрія, то стало не по собі.

-І довго ви дружите? - поцікавилася я.

-Так, з десятого класу як Андрій до нас перейшов. Він хоч не показує цього, але він дуже добрий.

-Мг-натягнула посмішку я- Так ви не розповіли як познайомилися і скільки ви разом- перевела я тему.

-Це довга історія- Аня глянула закохано на Антона та продовжила-Ми з дитинства разом, але завжди сварилися, потім я закохалася в нього, це була дитяча любов. Ми розійшлися і ось минулого року ми знову почали зустрічатися і зрозуміли, шо наше кохання є найміцніше, яке переможе все.

-Ви молодці- зі щирою посмішкою промовила я.
 

Ми ще трішки поговорили та розійшлися по домівкам.

Я так сумую за своєю сім’єю, тому прийшовши одразу по відео подзвонила їм та проговорила цілий вечір.

Буду раду вашим оцінкам та зірочкам ❤️⭐️