Пролог:

Ранок, спів пташок і запашна осінь ось це була моя мрія, мрія дитинства. Йти з кавою по столиці в університет, звичайно, щоб сюди попасти я доклала максимум зусиль. До десятого класу я зовсім не переймалася  навчанням, гуляла та веселилася. А ось з десятого від книжки не відходила, і от з дівчини яка була душею компанії, я перетворилася в тиху і охайну дівчинку, яка вже не мала  друзів та нікого окрім найрідніших.

Вперше крокуючи в університет була неймовірна погода, світило яскраво сонце, всі усміхалися і з мого обличчя посмішка аж ніяк не сходила. Життя чудове, і якщо в тебе буде ціль ти її досягнеш запросто, але потрібний час, багато часу.
 

Зайшовши всередину я побачила величезний хол.—Так ось там натовп, напевно там і є розклад-подумала я.
 

Підійшовши блище крізь натовп я побачила як б’ються два хлопці. Я вже хотіли йти як помітила, що один з із них дуже знайомий вигляд має. Всі стоять і знімають та чекають з нетерпінням ''хто-кого''. З дитинства мене навчили батьки, що потрібно допомагати, тому я не могла не втрутитися. Я хотіла заскочити йому на спину як би це смішно не було і впала та вся увага переключилася на мене, тепер всі сміялися та перешіптувалися зате бійка припинилася. З соромом я встал, та опустивши голову пішла на свою пару.
 

-Ох і перший день звичайно…-подумки сказала собі я.
 

Усівшись за парту зайшов один з тих хлопців, а саме той якого я десь бачила. Ось де, ніяк не можу згадати, але і часу на це немає, бо зайшов викладач та почалася пара.

P.S:Всім привіт) Нажаль цілий рік у мене не було натхнення, але воно з’явилося і ось, я тут 😊Дуже рада буду бачити нових читачів та тих хто був на протязі всього мого шляху. Приємного читання та миру 🙏🏻