Розділ 1. Ліза.

Третя ночі, я не спала і не хочу спати, я безцільно блукаю просторами інтернету! Щось шукаю! Що? Не знаю, та не можу зупинитись...

П’ю п'яту чашку кави, та навіть не пам'ятаю як її зробила, коли...

У моїй голові всього на мить з'являється думка, що щось не так... Мозок намагається відтворити, та йому щось заважає. Наче штучно створена програма, яка реагує миттєво і знищує мене.

                 * * *

5 днів до цього.

— Привіт, Лізо! Ти навіть не запізнилася? — з іронією промовляє Макс.

Макс мій хлопець, ми зустрічаємось три місяці, познайомились випадково, просто на вулиці. Ми зупинились біля вуличних музикантів, наші погляди випадково зіштовхнулись і відбулась хімічна реакція. Ми розговорились і не могли ніяк розійтись, довго блукали вулицями, так і завертівся наш роман.

— Привіт! Поспішала! — я поцілувала його, він не відповів...

— Нам треба розійтись! Я втомився від наших стосунків, вони припинили приносити мені задоволення...

І він пішов, а я залишилась стояти, приголомшена почутим.

Свій біль я тамувала кавою і соціальними мережами.

У соцмережі я вистежую своїх колишніх, кожне нове фото, для мене, як удар ножем.

Переглядаю стрічку новин, де багато красивих фото подруг, знайомих і піднімаюсь...

            * * *

Я прокинулась, голова гуде та найгірше, що я нічого не пам'ятаю.

Дзвонить телефон, та я не зважаю, піднімаюсь і сідаю за стіл, відкриваю ноутбук і продовжую щось шукати...