Легенда "Вовче серце"

Я прокидаюся відчуваючи себе розслабленою.Мені вдалося виспатись краще за весь цей рік. Ліжко таке м'яке і зручне. Сон зняв весь біль і напругу про яких я навіть не підозрювала.Я повільно з насолодою потягнулась і згадала вчорашню ніч. Це був не сон?А де я? Це не моя кімната.. може в Лео я же тоді тоді ним була. Він казав щось про істину пару.. невже я потрапила у вовче лігво? Можливо я фантазую. Сівши я розглядувала кімнату тут пахло свіжовипраними простинями, вона дуже світла з світло-сірими шпалерами з вазонами об'ємних кущів з квітами біля балкону. Я встаю і виходячи з кімнати я бачу сходи по яким вже спускаюсь і чую тихий звук голосів чоловіка та жінки я зупиняюсь прислуховуючись .

— Ти впевнена що це вона? — говорить чоловічий грубий голос.

— Коханий , ти бачив її очі вночі? А той знак на плечі? Це не родима пляма.. це щось таке що тримає її звіра в середині. Походу вона одна з нас але..  запах не вовчий і не людський. Пам'ятаєш що казала та відьма перед тим як зник камінь? — вона зупинилась наче обдумувала те що збиралося сказати— я тихо спустилася, щоб побачити хто там. Той чоловік нахмурився йому явно не сподобалися слова жінки. 

— Невже ти віриш словам Меліси? Коли вона предказувала це все то її клан викрали той камінь. Вона відволікала нас. 

—Доводиться.. ти сам бачиш що все справджується. Я хочу відчувати свого вовка не тільки під час повного місяця, але і завжди, як це було раніше. А та дівчина допоможе повернути його. 

— Вибач кохана, нам всім тяжко. — він підійшов до неї та ласкаво обійняв. Я повільно підійшла до них.

—Д-добрий ранок, а можете сказати де я?

— Добрий ранок — цю жінку я бачила біля прилавку... все таки я в домі батьків Лео. Вона вийшла з обіймів чоловіка та потягнула мені свою руку для рукостискання.— Мене звати Кароліна, а це мій чоловік Зейн. — Я потиснула руку Кароліни. — Дуже приємно з тобою познайомитись. Ти довго спала може хочеш поїсти?

— Приємно нарешті познайомитись з істиною парою мого сина, но мені пора йти.— він пожав мою руку та пішов. Істина пара? Все таки я реально в домі вовкулак. 

— Мене звати Марія —  шлунок по зрадницьки забурчав. Кароліна поклала свою ладонь мені на спину та повела на кухню .

— Що будеш? Омлет чи борщ?

— Борщ — промовила я. 

— О це по нашому — Вона посміхнулась і насипала мені борща. Я так давно його не їла..  Було трішки Неловко з нею розмовляти. Все таки вона мати хлопця який мені подобається і з яким я вчора цілувалась.

— Хочеш я тобі розповім легенду? 

— А про що вона?

— Про камінь який називається "Вовче серце".

— Цікаво, не чула про таке. 

 — Слухай — вона налила нам чаю і лагідним голосом почала розповідати. А я почала бачити всі ці картинки так, наче я там була. — Якось дуже-дуже давно в темному лісі Карпат жила невелика зграя вовків і під час полювання один з них помітив нору яка світилася, він туди заліз і побачив палаючий камінь,  но камінь був холодний. Той вовк забрав його та відніс до своїх. Вони ходили вокруг каменя, нюхали. Але в ту ніч був повний місяць. Наступного ранку всі вони були вже людьми, вовки запанікували, але потім заспокоїлися та почали розуміти що це дар від каменя. Вони можуть жити як люди і спокійно полювати.  Но їхня людська подоба відрізнялася від звичайних людей тим що вони були більшими і кремезнішими. Вовки в людській подобі зголодніли. В одного з них яскраво засвітились очі, вони мали жовтуватий відтінок і так сталося зі всіма вовками но тільки в одного були червоного. Він був Альфа. І тільки тоді вони помітили оленя який за десятками дерев дивився на них. Вони були настільки голодними що не помітили як їхнє людське тіло почало покриватись шерстю. Повернувши свою початкову подобу вони також відрізнялися від звичайних вовків. Вони були більшими,  як два вовка, швидшими , і сильнішими. Вполювавши вони повернулись до своєї печери. Альфа промовив: "Ми вовки які можуть мати людську подобу. Ми вдесятки сильніші, швидші і маємо більше тіло. Ми маємо обороняти цей камінь." Вовки підтримали Альфу. Але це все побачив Шахрам радник короля очима Ворона який сидів на найвищій гілці дерева. Він побачив силу каменя і захотів забрати його собі. Через пів року вовки біля печери збудували будинок. Вони полювали і продавали на ринках свою здобич. В день до них приїхав Шахрам і Альфа в людській подобі його зустрів і спитав:" Що радникові короля робити в наших землях?" Шахрам не сподобалось таке звернення но він швидко вгамував свій гнів і промовив " Я чув у вас найкраще м'ясо, вирішив приїхати і купити його у вас" . Альфа відчував недовіру до нього але всеодно провів Шахрам до дома де лежало це все м'ясо. Радник тайком дав наказ своїй змії знайти камінь. Коли він повертався то дізнався що воно лежить в печері біля будинку але його охороняють два вовка.  Через три дня вночі Шахрам приїхав і своєю темною силою старався викрасти камінь но не вийшло. Вовки в своїй подобі захищали його. І Альфа дав наказ своїй парі забрати камінь і віднести відьмі яка допоможе захистити його. Відьма сховала камінь в шкатулку яка ховала енергію каменя, взяла книгу заклинань і залишивши свою доньку полетіла до вовків щоб допомогти їм здолати Шахрама. Відьма Росана, яку всі знали як верховну лісову відьму створила пастку для відьмака. Була тяжка битва половина зграї вовкулак була мертва інша половина боролась поки злісний відьмак не попався. Його темну силу забрала маленька статуя у формі лицаря. Після цього всього Росана повернула камінь но перед тим як віддати вона створила захисний бар'єр около печери і сказала " Коли настане час цей камінь який наділений душею яку я ніяк не можу прочитати набуде своєї справжньої подоби. Більше сказати не можу. Бережіть його. " . Вовки в знак вдячності присягнулись відьмі що будуть завжди допомагати їй та її нащадкам.

— Ого вот це історія . Я ніколи таку не чула. 

— Ця легенда відома тільки в нашому селищі і кількох схожих.

— Вау.. а цей камінь існує? Я тільки що подивилась в інтернеті і я не знайшла..