Похід

8:59

—Мам, тат, малі, я поїхала.— Я взяла валізу та вийшла з дому.

—Удачі тобі, Будь обережною—  сказала мама.

— Ти взяла все необхідне?Перцевий балончик, ножик, палатку?— схвильовано промовив тато , він взяв мою валізу та поклав в багажник.

— А нащо мені палатка там же будуть будиночки— посміхнувшись я всіх обняла та сіла в мікроавтобус. 

— Не хвилюйтеся Олександре , ми потурбуємось про вашу доньку— промовила тітка Аня та завела машину.

 Ми поїхали, разом зі мною були моя друга сім'я ,я їх так називаю, бо вони дуже для мене важливі люди: Аліна, моя найкраща подруга ,Маргарита, Міла, Варвара, Максим, Роман, Льоня, Анюта, Діма, Женя, а також з нами були ще й дорослі це тьотя Аня та дядь Саша. 

—Давайте заспіваємо поки будемо їхати — сказала Аліна — Щоб не було скучно.

— А давай—приспівуючи промовив Роман.

Було ще багато пісень, співати з ними.. це щось. 

13:34

 —Так любі. Скоро обід і в нас по дорозі є прилавках, там дуже смачні хот доги. Також поруч є туалет, хто куди але через пів години біля прилавку.  

 — Дощ починається, там завіса є? ХОчеться на вулиці поїсти —промовив дядько Саша 

—Не хвилюйся любий.

Ми під'їжджали до зеленого будиночка з величезним вікном. Біля того будиночка були дві лавочки темно-коричневого кольору, а також десь через 30 кроків і туалет. Коли під'їхали всі почали виходити,хто куди, тітка Аня пішла купляти їжу, а інші пішли по особистими справами, а я сиділа на лавці, бо знала що там буде величезна черга. Поки чекала, думала, добре що похід під час канікул. Я скучала за природою, йде дощ, я обожнюю дощі бо після них відчуваю запах землі, глини, дерев,це шикарно. Продавець був кремезним, мав бороду, був одягнений в жовту футболку та зелений фартух з каченям, це виглядає дуже мило.

 Нарешті настав час їсти. Хот доги тут і справді смачніші).

ВІД ОБЛИЧЧЯ ПРОДАВЦЯ

Прийшло уведомлення. 

Міс Волсер: " Джастіне, ми під'їджаємо , приготуй нам десять хот догів" 

Джастін: "Ок"

ВІД ОБЛИЧЧЯ МАРІЇ

Після того як я поїла мені різко стало якось недобре. Я присіла.

— Маріє що сталось? Щось болить? —питає тітка Аня.

— Та нічого, походу занад-то швидко їла.— Насправді моя родима пляма почала знову пекти, і в очах було наче я дивлюсь крізь густий туман і знову бачу бурштинового кольору очі, вони дуже сильно до себе притягують но й водночас лякають. Я їх бачу ще з самого раннього дитинства. Батько дав мені талісман, щоб я його носила. Казав : "Якщо будеш його носити то тебе нічого не буде турбувати". Я взяла сумку та почала ритися в ній надіючись знайти той талісман який мені вранці віддав тато. Надіюся я його туди поклала. Знайшовши я його  вдягнула і через деякий час мені стало краще.  Я встала та пішла до машини.

— Як ти? Наступний раз їж повільніше. — промовила тітка Аня. Сівши в машину  я згадала що я забула сумку. 

14:56

— Зупиніться, я походу сумку забула. — Я вийшла та побігла до прилавку, к щастю ми далеко не встигли поїхати. Поки я забирала сумочку під'їхав чорний позашляховик, звідти вийшов чоловік з спортивним тілом. Но в нього були ті самі очі, це точно ті очі які мене переслідували все моє життя. Наші взгляди зустрілись моє серце швидше почало битись. Біля нього була жіночка років 35 десь. Коли вона розмовляла з продавцем в неї був сильний голос як в лідера, через неї мені ставало некомфортно я швиденько забрала сумку та побігла до своїх. 

18:43

Їхали ми довго. Надворі почало темніти, на ліс спустився густий туман, приїжджаючи до того місця де має бути наш табір я призналася що тут довольний гарно. Коли ми всі вийшли до нас підійшла дуже мила дівчина Лайла і віддала ключі від наших кімнат. Моя кімната була непоганою навпроти дверей було одне велике вікно,біля вікна справа стояло ліжко, зліва шафа і стіл. Я поставила валізу коло дверей і лягла я й не помітила як заснула.

23:56

— Що ти тут робиш? — до мене підійшов той самий хлопець якого я бачила біля прилавку. 

— Ем.. незнаю... — Я не знала що коїться, я стояла босими ногами на траві обнявши себе і стукотіла зубами. — Я не знаю де я..

— Тобі не можно тут бути , я тебе відведу до твоєї кімнати, який номер? 

— тридцять шостий

— Ох ці лунатики. — з цими словами він зняв з себе кофту та накинув на мене — тепліше? 

— Так , дякую. 

Поки ми йшли я була позаду нього, я дивилась на його широкі плечі, м'язисті руки. Куди ми йдемо? І чому так довго? Невже я так далеко зайшла...Він раптом зупинився і подивився на мене... а я просто влетіла. Наші погляди зустрілись і я побачила його очі, очі які та притягують запах його тіла.. все так манить... Зрозумівши що я його обнімаю я швидко відійшла та старалась не дивитись йому в очі.

— Ми прийшли — промовив він вказуючи на кімнату— кофту залиш собі. 

— Тоді Солодких снів, і вибач що потривожила.

— Та нічого, не кожен же день мене дівчина обнімає, Солодких снів— він мені підмигнув і побіг .

09:27

 —Прокидайся соня — відкривши двері з широко розвединими руками на мене стрибнула Марго—потрібно швидко позавтракати і піти в гори.

— Ти мене задавиш.. і як це ти зайшла ? Я же наче закривала двері. 

— Незнаю що ти там закривала але точно не двері— Вона принюхалась до мене — Тобі негайно потрібно прийняти душ.

Як я могла забути покупатись?

— Через годину буду надворі.

—Ладненько, ти запізнилась на завтрак. Тоді я тобі щось візьму щоб ти не була голодною, до речі, вдягни купальник, там по дорозі є річка і ми плануємо коли будемо повертатися, скупатись.Все я пішла. Цьомки.—Вона була дуже щасливою, я давно її такою не бачила. Свіже повітря йде їй на користь.

Швидко прийнявши душ висушивши своє волосся я пішла до нашої точки зустрічі. Вони сиділи біля великого каменя та сміялися, походу Женя випустив на волю свої жарти. Я підійшла до них та привіталася.