Розділ 3. Ася

— Якого біса! — продовжувала кричати я, підтискаючи до себе ковдру.

На мені була одна нічна сорочка, що багатозначно просвічувалася, і чоловік швидко оцінив усі мої пропорції та форми. І якщо ви думали, що сором’язливість перед духами зникає, оскільки вони ж істоти безтілесні, то смію запевнити — ні, нічого подібного. Жінки залишаються жінками з їхніми вподобаннями й симпатіями, так само як і чоловіки.

— Мені потрібна допомога…

— У моєму ліжку?! — заволала я, але для чоловіка ці слова виявилися порожнім звуком.

—… і тільки ти, найвеличніший і найпрекрасніший з усіх великих і прекрасних медіумів, можеш мені допомогти, — й оскільки мене це не переконало, додав: — Так Хранителька сказала.

Хранителька… І коли мені встигли доручити справу? Я пильно вдивилася в очі чоловіка, і пазли почали сходитися в єдину картинку.

Я згадала ніч і була готова метати грім і блискавки. Вони зазіхнули не тільки на мою роботу, а й на найсвятіше…

— Ти той співак із мого сну?!

Цієї ночі уві сні я зустрілася, скоріше сказати, врізалася у світловолосого чоловіка на концертному майданчику. Саме на його відео я натрапила напередодні, тому вирішила, що сон звичайнісінький. Точно не астральний, що з’єднує свідомість медіума й духа!

Я вибачилася. «Простого вибачення буде недостатньо», — низьким голосом зауважив чоловік, усміхаючись мені карими очима. Глибокими, темними очима, якими цей майстер маніпуляції грав професійно. І все ж було там щось більше. Його губи смішно стовбурчилися, а в куточках очей з’явилися зморшки. Він підставив щічку.

«Що…» — я розгубилася, — «я не цілую незнайомців, якщо ти про це».

«Я — Кай, познайомимось?», — кинув нахабно, але я зустріла його сміхом і попрямувала по своїх справах.

Та хіба ж це зупинило Кая? Навпаки, здавалося я його розпалила лише більше. Він ходив за мною по майданчику, сміявся, жартував, дражнив. 

Повільно, але рішуче, дух Кая формував зв'язок зі мною. Поки не сталося це.

До його концерту залишалося близько години. Усе було вже готово, але гостей не запускали в будівлю, перевіряючи звук та декорації. Мені ж за кулісами лишалось чекати початку події. Я втомлено сіла на підлогу, витягнувши ноги і порожньо дивилась на них. 

І тоді Кай ліг. Мені на коліна. Я сиділа на підлозі, поруч з іншими учасниками музичних гуртів, коли цей нахабний, зарозумілий тип ліг мені на ноги, упираючись спиною в підлогу.

«У тебе розтріпається зачіска», — я посміхнулася, нишком, як мені здавалося, милуючись його щирим довірливим виглядом.

«Тоді ти мені її поправиш».

Він узяв мене за руку та подивився в очі тим самим поглядом, від якого мліють всі дівчата. І мені подумалось, чого на світі не буває? Можна й помліти. Бо це ж, мохи-панчохи, звичайний сон.

«Ми вже знайомі, як скажеш?» — ласкаво прошепотів він та потягнувся до моїх губ.

У цей момент щось усередині мене здригнулося, морок поглинув яскраву картинку бачення.

Це був не просто сон, чорт забирай.

— Ти… — я заплющила очі, збираючись із правильними словами.

Виходить, що я все-таки така ж як усі. Уві сні я була зовсім не проти тіснішого знайомства. І здригнулася від тріпоту вій, і від вібрацій його тембру, від сильних рук, які притиснули мене до себе уві сні. Тримайте мене Семеро Кельтських духів, я занепала жінка!

— Ти! — у гніві повторила я.

— Найкрасивіший і найкращий дух на планеті?

— Огидний!

Я схопила подушку, що мирно лежала біля моїх ніг, і запустила в примару, люто підхоплюючись із ліжка. Та пішов він! Мені просто не до того. Я по горло потопаю в незакритих справах. У наш час іде така кількість війн, що медіуми ледь дихати встигають. Тут потрібно передати повідомлення, там налагодити зв’язок із близькими. Якщо не допомогти духу відпустити те, що тримає його в цьому світі, то він почне наводити безлад. І їх прибирати теж доводиться комусь!

— Кай, вірно? — я прокашлялася, втупившись у що завгодно, аби тільки не на його обличчя, — вибач за дещо інтимного вигляду запитання. Коли ти помер?

Чоловік смикнув плечима і відвів погляд убік. Його губи розтулилися, показуючи лукаву усмішку. Це ще що таке?

— Я не помер.

— Ти прозорий, ти дух, — я насупилася і почала загинати пальці, — і з’явився до медіума, який переводить духів із цього світу до загробного. Як би тобі так сказати…

— Ні. Я живіший за всіх живих.

Сумніваючись в адекватності прозорого створіння, я схопила телефон із тумбочки й легкими рухами пальців забила потрібний пошуковий запит.

Кай Лі, австралійський виконавець, зірка бла-бла-бла, володар нагород усіх кольорів і форматів. І жодних новин про раптову кому, смерть та інші приблуди життєдіяльності. Брови зійшлися на переніссі.