Втрачене серце

За масивним столом з червоного дерева сидів блідий юнак. Смарагдово-зелені очі в поєднанні з лазурним волоссям видавали у ньому нащадка перших колоністів Тріру, планети у системі Тау. Стило у вигляді пера бігло по електронному паперу, стилізованому під пергамент.

«Щоденник Яріцлейва Рєва. 34 день третього місяця весни. 354 рік від колонізації Тріра.

Сьогодні  вирішив розставити з Хельгою всі крапки над «і». Ми з нею є друзями, але останній тиждень вона мене уникає.  Хоча, коли я пишу «друзі» — я, схоже обманюю себе. Хельга давно мені не друг. Вона щось значно більше. Не знаю, може, це кохання. Я ще нікого не кохав, тому мені нема з чим порівнювати, щоб бути впевненим.

Хельга мешкає в Академічному містечку. Подейкують, що архітектор, який планував помешкання для студентів, надихався образом середньовічного казкового міста.  Створені ним будинки нагадують старовинні двоповерхові замки. Від хмарочоса, де батьки знімали мені житло, до Академічного містечка добиратись 20 хвилин монорельсом.

Я часто проводжав Хельгу до дому, тому знайти її будиночок було мені не складно. Через прилад зв’язку на дверях я повідомив про своє прибуття. Хельга вийшла через п’ять хвилин. Я мимоволі замилувався нею. Її довгі локони кольору індиго вільно спадали на плечі, обрамляючи білосніжну шкіру обличчя. А її очі — вони були подібні озерам рідкого кисню на Новому Плутоні. На ній була зелене кімоно-юката.  Синій, в тон волосся, пасок-обі утворював на спині величезний бант.

— Привіт, Хельга. Як справи? – привітався я.

— Все добре, — відповіла Хельга. Ми застигли один напроти іншого. Раніше Хельга ніколи не тримала мене на порозі, але зараз запрошувати до будинку вона мене не збиралась.

— Хельга, я тебе чимось образив? Я гадав, що ми друзі, але ти мене вже тиждень, як уникаєш. Чи, може, в тебе труднощі і тобі потрібна допомога?

— Дякую, Яр, — посміхнулась Хельга. — Ти добрий хлопець. Нажаль – простий. Ти користуєшся громадським транспортом та проводиш канікули у польових дослідженнях. Розумієш, тут така справа: я почала зустрічатись з чоловіком, що супроводжує посла імператора Землі.

 Уцьому  місці я зроблю відступ. Два тижні тому на Трір прибула місія з Землі. Між нашими планетами не було дипломатичних відносин вже майже сто років, від часів, коли імператори Японії перетворились на імператорів Землі. З прибуттям місії майже всі дівчата наслідують японську моду. 

— Цей чоловік дуже ревнивий, — продовжила Хельга — і я не хочу, щоб йому розповідали, що я  бачусьз іншим хлопцем. Пробач, але я не можу більше з тобою спілкуватись».

Юнак з такою силою стиснув стилос, що той зламався. Відкинувши уламки, Яріцлейв піднявся та підійшов до вікна. Тау вже сховалось за небокраєм. З сорокового поверху відкривався вид на сяюче вогнями місто, схоже на мурашник.

Праворуч до юнака підлетів персаком.

— Варес, напиши батьку, що я згоден прийняти участь у нараді директорів нашої корпорації та даю згоду на початок переговорів про заручини. Здається, родина Аскен мріє бачити свою єдину доньку моєю дружиною. Їх дуже зацікавили нові генетичні комбінації, що можливі у наших дітей.

— Господарю, ви впевнені? Якщо голова дому Аскен дізнається, що наречений Беркан бігає за якоюсь простолюдинкою, він образиться, дуже образиться. А за звичаєм шляхетних домів такі образи змиваються лише кров’ю.

— «Моя честь – це моя вірність». Так звучить лозунг дома Рєва і я не збираюсь його порушувати. Я мріяв знайти дівчину, що покохає мене, а не мій титул та моє багатство. Хотів втекти від євгенічних програм та відповідальності перед нащадками. Це виявилась дитяча мрія. Від сьогодні мої відношення з Хельгою не будуть виходити за межи формального етикету. Старий правий, досить гратись у простолюдина. Час зайнятись справами родини.

Персаком та спадкоємець однієї з найбільших корпорацій галактики дивились на місто. Яріцлейв часто клипав очима, щоб позбутись зайвої вологи в них. На його щоках в променях Тау блищали дві мокрі доріжки. Місто жило своїм життям.