Вона його не чує

Рома вже третій день чергував біля обласної лікарні міста З.

Місяць він тримав в облозі Аню, щоб вона сказала йому адресу Лєри. Він настільки її дістав, що зрештою, з ним поговорив Олег. Але саме після цієї розмови, Аня нарешті погодилася дати йому інформацію про Лєру.

Тільки виявилося, що вона не знає адресу, а лише назву міста, і що Лєра працює в обласній лікарні. Останнє обнадіювало, адже така лікарня зазвичай у місті одна.

Він з хвилюванням вдивлявся в обличчя людей, що снували туди-сюди. Сотні разів він промовляв у собі те, що збирався сказати їй. Впевнений, буде нелегко, але він намагатиметься знову і знову. Якщо потрібно, візьме відпустку і оселиться тут, доки не завоює її довіру і не поверне кохання.

В останній розмові Аня не витримала, висказала йому в обличчя всю правду. Що ні з ким тоді в Лєри нічого не було, що любила його дуже сильно, як страждала, як зберігала йому вірність навіть поїхавши, чому відштовхнула його тоді.

Рома був у шоці. Він так ображав її тоді, хотів знищити, розтоптати. А вона плакала, страждала і мовчала, бо він був дурний і гордий. Стільки років, стільки років втрачено! Через нього.

Він був старший, він чоловік, він повинен був міркувати розумно і приймати виважені рішення, а не грати в скривдженого хлопчика.

Серце забилося прискорено ще до того, як мозок усвідомив, що бачить її в потоці людей, що поспішають на роботу.

Схудла, під очима темні кола. Йде, задумавшись, нічого не помічаючи довкола.

Серце боляче кольнуло. Іншу він бачив її у Ані. Це через нього. Знову через нього.

- Лєра! – гукнув.

Вона зупинилась. Побачивши його, здригнулася. Мовчки стояла і дивилася холодним поглядом.

А він не міг вимовити жодного слова. Ось вона, його кохана, рідна. Хотілося кинутися до неї, обійняти, притиснути до себе, серцем сказати те, що словами передати складно.

Але щось у її погляді зупиняло його. Стіна. Вона збудувала стіну. Неприступну.

Лєра, не промовивши жодного слова, повернулася, щоб йти далі. Вона зупинилася, бо хтось покликав її. Якби одразу побачила, що це він, пройшла б повз. Що він тут робить, їй абсолютно байдуже. Що б він не сказав, їй було не цікаво.

Можливо, не внутрішнього спокою, який був раніше, але якогось емоційного штилю вона досягла. Сприймала все, що відбувалося, як крізь товщу води.

- Почекай! - Він схопив її за руки.

Лєра спробувала їх вирвати, але не вийшло. Не хотіла влаштовувати розбірки серед тротуару, повного людей. Так і стояла, чекаючи, коли він скаже, що хотів і вона зможе піти.

- Лєра.. пробач мені! Я нічого такого не говорив.. ну, точніше, не говорив тоді, коли Людка це сказала в лісі. Вона спеціально це зробила. Вони з Настею хотіли помститися тобі. - Вона дивилася на нього байдуже, просто чекаючи кінця розмови. - Лєра, ти чуєш мене? Я так не вважаю. Той момент у лісі, був важливий для мене! Так, я негідник, я.. я.. ще тоді був винен, не зрозумів, не спробував, а ти залишилася зовсім одна, а мене не було поряд. Лєра, я винен. Я так жалкую про те, що ти пережила, про всі ці роки. Я хочу їх надолужити. Дозволь мені бути поруч, любити тебе... я не можу без тебе. Тоді, 15 років тому, було простіше обдурити себе. А зараз не можу. Ти потрібна мені!

Він поспішав, розумів, що часу мало, а сказати треба так багато. Пояснити, пробити цю стіну.

Лєра стояла так і не ворухнувшись. По її щоках текли сльози. Але її очі, як і раніше, були холодні, згаслі.

Рома відпустив її руки. Вона повернулася від нього і пішла.

Цього дня Лєра попросилася працювати в лабораторію. Там не треба було ні з ким контактувати, можна було мовчати.

Наступного ранку Рома знову стояв на тому ж місці. Тільки вже не зупиняв її, просто дивився, коли вона проходила повз.

І наступного ранку, і наступного...

Лера бачила його, але не знаходила в собі ні сили ні бажання навіть спробувати подумати про це. У надто глибоку шкаралупу вона себе закрила.

Але з нею щось діялося. Щодня, його силует на тротуарі, його погляд, спрямований на неї. У вакуумі, яким вона оточила себе, з'явилися тріщини і вони додавалися з кожним днем.

Але чергового ранку його не виявилося на її шляху.

Вона відчула, як серце пропустило удар. І шкаралупа осколками впала до її ніг.