Вона не залишиться тут жодної хвилини

- Ні, Аня, я не залишусь. Приїду згодом ще раз. Але зараз я не можу тут знаходитись.

Аня з тривогою спостерігала за Лєрою, яка носилася по кімнаті як фурія, нервово кидаючи речі в валізу. Її ніби підмінили, Аня не впізнавала подругу.

- Добре-добре, але не треба їхати прямо зараз. Ніч надворі, через наше село навіть попутки вже не їдуть. Дочекайся ранку, Олег їхатиме на роботу, відвезе тебе на вокзал.

Лєра настільки сильно хотіла бути якнайдалі від цього місця, в якому є він, що готова була йти до міста пішки. Але Аня має рацію, на попутку надії немає, та й страшнувато її вночі ловити. Вона у розпачі закусила губу. Що ж робити? Як виїхати звідси прямо зараз? І попросити нікого не може в селі, не настільки в неї важлива причина, щоб хтось через неї серед ночі зривався до міста.

З великим небажанням Лєра здалася. Вона дочекається ранку, але ні на хвилину більше тут не затримається!

Заснути, звичайно ж, їй не вдалося, під ранок тільки задрімала трохи. Всю ніч її їли думки.

Так, Рома був гордий, ненавидів її, зневажав, показував перед усіма свою огиду. І це можна було виправдати — вона покинула його, завдала йому болю. Але сьогодні вона побачила правду, яку не бачила усі ці роки. Рома виявився підлою людиною. Вона у хибному світлі бачила його стільки років, зберігала хибні спогади. Того Роми, якого вона собі намалювала, ніколи не було. Вона його вигадала.

І ось зараз, морок з очей упав, і вона стала вільна.

Вранці Лєра поїхала.