Зустріч у лісі

Рома не зовсім усвідомлював, навіщо він туди йде. Зрозуміло, що не заради посиденьок у компанії. Йому хотілося бути там, бо там буде Лєра. Просто так, без жодних планів та мети. Хотів ще один вечір відчути той смак життя, який він відчував лише коли поряд була вона.

Сьогодні він не поводитиметься, як скотина. Так, не виправити вчорашнього, та й ні за чим. Але він більше її не ображатиме.

Підходячи до галявини він так задумався, що коли в нього хтось врізався, тільки встиг обхопити цю людину руками, що б вона не впала.

..На нього, розширившимися очима, злякано дивилася Лєра. Вона навіть не одразу зрозуміла, що сама тримається за нього. Вхопилася за його плечі, щоб не впасти, коли вони зіткнулися.

А Рома, тримаючи її, тремтячу, в руках, вдихаючи запах її парфумів, такий же ніжний, як і вона сама, раптом відчув, як він утомився вже нарощувати цю броню на своїй душі, тримати себе в руках, усіх на відстані. Бажання жити, дихати поряд з нею, тут і зараз, раптово порушило всі його бар'єри. І він впився в її губи поцілунком.

За мить до того, як він заплющив очі, він бачив її вражений погляд, відчув, як вона завмерла в його руках.

А потім відповіла на поцілунок. Обвила його шию руками, притулилася до нього всім тілом.

Він цілував її шалено, міцно притискаючи до себе. Від бажання злитися з нею докупи, з'єднатися назавжди, він відчув майже фізичний біль. Вона – його. Нікому не віддасть. Не відпустить. Більше ніколи.

..Вони стояли, не розтискаючи обіймів, притулившись один до одного лобами, намагаючись віддихатися. Вражені тим, що сталося, вони не відразу помітили, що вже не одні.

- Дааа, Рома, ти мав рацію, коли казав, що вона така ж, як і раніше - кидається на всіх без розбору, - притулившись спиною до дерева, схрестивши руки на грудях, стояла Люда.

Лєра в його руках напружилася, відсторонилася, нічого не розуміючи дивилась то на нього, то на Люду. Він побачив як у її очах з'явилося усвідомлення та біль. Але не покірний біль, як учора.

Її очі гарячково заблищали. Як і раніше переводячи погляд з нього на Люду, Лєра відштовхнула його руки, відступила на крок і.. вліпила йому ляпас!..

– Скільки можна мучити мене? Скільки ти ще будеш мене карати? – сльози стояли в її очах, голос дзвенів.

Рома безпорадно стояв, приречено дивлячись на неї. Він розумів, що говорити щось марно, вона його не почує. Не повірить. Не пробачить.

-Не підходь до мене більше ніколи, чуєш?? Я тебе більше не люблю! Я тебе ненавиджу!! - прокричала йому в обличчя і побігла у бік будинку.

З боку галявини вибігла Аня. Подивилася на Рому, потім на Люду.

- Що ви зробили, дурні? - відштовхнула з дороги Рому і побігла за Лєрою.

Рома підійшов до сестри, боляче схопив її за лікоть.

– Коли я таке казав? - труснув її. - Що ти несеш?? 

– Ай! Ну Рома, ну не говорив, але ж було все це! - плаксивим голосом занила Люда. - І сьогодні, дивись, як вона на тобі повисла.

- Ти спеціально це зробила! - дійшло до нього. - Ти, і Настя. Навіщо це все? Через стільки років! Іди. Інакше я за себе не ручаюся.

Люда поспішила зникнути за деревами.

Рома запустив долоні у волосся. Усередині розливалася порожнеча. Він ударив у дерево кулаком. Але ні здерта до крові шкіра, ні біль у кісточках пальців не змогли заглушити той біль усередині, який терпіти було неможливо.