Вона повертається туди

Тягнучи валізу на колесах сільською ґрунтовою дорогою, Лєра думала про те, що всупереч її очікуванням, спогади не накрили її болем, як вона боялася. Можливо, тому, що село було вже не таким, як вона його пам'ятала. Все дуже змінилося за ці 15 років, яких Лєри не було тут.

У якихось дворах все стало непридатним, в інших же навпаки, стояли нові будинки. Лєрі здавалося, що раніше село виглядало жвавіше. Небагато людей, що зустрілися їй, коли вона вийшла з автобуса, були їй не знайомі.

Лише одного разу вона завмерла на дорозі. Коли проходила те місце, де вони з Ромою стояли в їхню останню зустріч.

Того будинку вже не було, двір заріс густою рослинністю і тільки вгадувалися обриси паркану, що колись стояв тут.

«Це місце схоже на мої почуття. Таке ж забуте і нікому не потрібне», - сумно посміхнулася своїм думкам Лєра, й пішла далі.

На Аниній вулиці, всі будинки іншою стороною дворів виходили на сторону лісу. За парканом був яр, а далі починалися дерева. І ще стежка була вздовж яру, тож від сусіда до сусіда можна було по ній пройти. Біля деяких хвірток були лавочки.

Лєра вважала це місце найкрасивішим у селі. Це так чудово – жити поряд із красою та тишею лісу!

Вона підійшла до хати Ані. Вона була цегляною, як і раніше, і троянди у палісаднику так само росли. Тільки веранда була пофарбована в інший колір і сарай, на горищі якого вони часто ночували на сіні, виглядав інакше.

Лєра зупинилася перед воротами.

Чи то її чекали, чи гуркіт коліс об каміння привернув до неї увагу, але двері відразу відчинилися і хтось вийшов з дому.

Лера заклякла. Переписуючись, вони з Анею розумілися легко, в листах вона була тією ж пустотливою дівчиною що й раніше. А зараз перед нею стояла молода, висока, дуже симпатична жінка, що віддалено нагадувала Аню.

Але тут вона зробила крок до Лєри, посміхнулась - ті ж променисті очі, та ж задерикувата посмішка. Боязкість Лєри зникла.

- Ну привііііііт! Нарешті ти приїхала! - Вигукнула Аня, обіймаючи подругу.

- Привіт! Яка ти ... - Лєра підбирала слова, захоплено оглядаючи Аню.

Так, це дійсно вражає, коли останній раз бачив людину в тому віці, коли вона ще не виросла, не сформувалася і фізично і як особистість. І ось, вона стоїть перед тобою через п'ятнадцять років. Начебто й знаєш її, а начебто й ні. Це збиває з пантелику.

- А сама! Я б тебе і не впізнала, якби зустріла десь на дорозі! Ну ходімо-ходімо, я тобі зараз все покажу. Ти, мабуть, вже все забула, що в нас тут і де, - як завжди, у своїй манері заторохтіла Аня, та повела Лєру за собою, до будинку.

- Ні, чому ж,  троянди, якими ми продиралися, збігаючи в клуб, я пам'ятаю! – зі сміхом відповіла Лєра.

- Я теж пям'ятаю, приходили на танці такі подряпані, наче за нами зграя диких котів гналася! – засміялася Аня. - Так, дивись, у цій кімнаті ми поселимо тебе, ця кімната наша з Олежкою, там мама. Маам! - Не переводячи дихання, прокричала Аня кудись у бік кухні. – Дивись, хто тут у нас!

І справді з кухні вийшла тітка Віра. Уважно придивилася до Лєри.

- Лєрочко, дитино, невже це справді ти? – обійняла її.

Лєра обійняла Аніну маму у відповідь. Вона не пам'ятала, що колись жінка виявляла б до неї якісь почуття, але вона не перешкоджала їх з Анею дружбі, спокійно ставилася до того, що Лєра була частим гостем у їхньому домі. За це Лєра була їй дуже вдячна.

- А я тут, ось, готуюся до завтрашнього свята, – махнула рукою у бік кухні.

- Так-так, мам, і ми завтра до тебе приєднаємось. А зараз ми йдемо секрети одна-одній розповідати! Олег приїде тільки завтра, треба користуватися моментом, — підморгнула Аня Лері, розвертаючи її за плечі у бік її кімнати.

В основному, питали одне про одного. Говорили про особисте. Виявляється, поговорити до душі можна тільки сидячи поряд з живою людиною, а не через екран ноутбука.

Аня була одружена з Олегом вже дев'ять років. Він був чудовим чоловіком. Діток хочуть двоє, але замислилися лише зараз. Спершу хотіли стати на ноги.

Тепер є квартира у місті, де вони й живуть, там же працює Олег. Але після смерті тата п'ять років тому, вихідні та відпустки проводять у мами у селі. Це вже як їхній другий будинок. Аня закінчила швейне училище. Працювала до смерті тата. А потім, домашні справи у міській квартирі, часті поїздки до мами – навантаження стало дуже велике і вони вирішили, що будинок та затишок будуть на Ані, а забезпечення родини та вирішення зовнішніх питань нвізьме на себе Олег. Так і живуть спокійно, розуміючи один одного з півслова. І маму її він любить як свою.

- Я ж тобі про наших не розповіла! - після кількох годин розмови схаменулась Аня. - У Насті нашої бізнес свій у місті, батьки купили їй там квартиру, але після розлучення з чоловіком живе тут. За міського заміж вийшла, гарний начебто, але не склалося. Саша "Гарний" .. так-так, прозвище до нього так і приліпилося, і "Круглий" наш так круглим і залишився в прямому і переносному значенні цього слова. Так ось, Сашко "Гарний" став автослюсарем, працює в районі, все село у нього лагодиться. Одружився, дитина є. А Сашко "Повний", ти не уявляєш – став директором НАШОЇ школи! Він такий самий не високий і круглий, як і раніше. Теж одружений, двоє хлопців у нього. Вовка одружився з міською, у неї живе, дівчинка у них нещодавно народилася. Валька з чоловіком живе в будинку її батьків, вони померли обидва, ну ти пам'ятаєш, хворіли весь час. І Валька слабенька завжди була. Вона й зараз удома з дітьми сидить, не працює, бо здоров'я слабке. Та ти їх завтра побачиш, я запросила всіх, сказала, що ти приїдеш. Хоча, Валька, швидше за все, не прийде: чоловік, діти, та й далеко в інший кінець села вночі повертатися...

Проговорили до пізньої ночі. Лєра відчувала душевну насолоду від спілкування з Анею, від перебування в цьому будинку. Тут їй були раді. Тут їй було затишно.