Єдине, що залишилося з минулого у новому житті Лєри, це Аня. Вони й далі спілкувалися. Але лише у листах.
Аня не раз запрошувала її в гості, але Лєра завжди категорично відмовлялася їхати в Шпиченці.
Вона боялася спогадів, боялася почуттів. Звісно, вона й так пам'ятала. Але там, вона зустрінеться з минулим віч-на-віч.
Лера боялася цього. Надто важко їй далася та душевна рівновага, той внутрішній спокій, який був у неї зараз. Так, десь глибоко всередині щось щеміло, але з цим можна було жити.
У відповідь вона запрошувала Аню до себе. Але у подруги чоловік, будинок, батьки. Вже не та вільна пташка, щоб пурхати куди захочеться.
Все-таки у тридцять років, не все можеш дозволити собі з того, що так легко робив у двадцять.
Але останнім листом Аня її спантеличила: «Лєрка! В мене день народження, тридцять років. Ти мусиш приїхати!! Влаштуємо свято, покличемо всіх наших. Вони очманіють, коли побачать тебе! І тобі буде цікаво всіх побачити, всі так змінилися – не впізнаєш! Так, я знаю, ти знову почнеш відмовлятися, та нічого чути не хочу, ти зобов'язана приїхати. Цього разу я тебе в спокої не залишу!»
І справді не залишила.
#9207 в Любовні романи
#2207 в Короткий любовний роман
#2078 в Жіночий роман
Відредаговано: 05.12.2021