Її життя далі

Через півтора року Лєра з мамою знову переїхали, тільки на цей раз у велике місто в іншій області.

Мама, після того, як один раз замахнулася на доньку, а та зловила її руку та відкинула від себе, більше не била її. Та продовжувала пиячити. Тож деякий час, Лєрі, повністю залежної від матері, легше не ставало. Мати вийшла заміж за чоловіка, у якого вони й перейшли жити. Та він теж пиячив, але відрізнявся від матері тим, що коли був п'яним, то ставав дуже буйним, кидався на них з ножем, топором, одного разу підпалив квартиру.. Багато чого вони з мамою пережили у ті роки, скільки раз тікали з дому серед ночі в одних сорочках, ночували на вокзалі, у гаражі. А якщо і мама була не твереза у такі часи, то Лєрі було зовсім важко. Одна, у чужому місті, всім байдужа. Не було ні однієї душі, з якою вона могла б хоч поговорити, почути тепле слово.

Тож розмовляла з Богом, давлячись сльозами по ночам, розказувала Йому своє горе. Якимось чином, вона відчувала, що Він її бачить, Він її чує, Йому не байдуже і була дуже вдячна Йому за це. Ці моменти розмов з Богом дали їй не зійти з розуму в ті часи, та нічого з собою не зробити, хоч такі думки її навідували у часті моменти розпачу.

Лєра почала ходити до церкви. Там вона знайшла тепло та прийняття, в яких так потребувала.  Це давало їй сил боротися з обставинами, та жити далі.

Лєра влаштувалась на роботу, та пішла закінчувати останній клас у вечірню школу.

Потім поступила вчитися у медичне училище, на медсестру.

Хоч училище й було у тому самому місті, де жила Лєра, та вона перебралася жити до гуртожитку, подалі від постійних скандалів, п'янок та бійок.

Вона ще не знала тоді, що буде вдячна Богові за все те, що пережила в своєму житті, бо це зробило її тою, яка вона є. І вона завжди буде дякувати Йому за все добро, що бачитиме у своєму житті, бо знатиме, чого це коштує..

Щодо Роми, то з часом почуття Лєри вщухли. Залишилося тільки почуття провини і жалю про те, що завдала йому болю.

Їй дуже хотілося поговорити з ним, розказати правду, пояснити все. Але в кожного вже було своє життя, і це бажання здавалося недоречним.

Вона гадала, що не побачить його вже ніколи.

Тільки місто, в якому жив Рома, назавжди залишилося для неї ЙОГО містом. Щоразу, коли вона через нього проїжджала, або робила в ньому пересадку, її сумні думки летіли до нього.

Дорогі читачі, на цьому справжня історія закінчилася, на жаль. Мене так вразила розповідь Лєри, що я вирішила хоча б на сторінках цієї книги дати їм другий шанс.

Я дуже б хотіла, щоб Рома прочитав цю історію й пробачив її.