Зустріч в останній раз

На веранді Аніного будинку, за накритим столом, зібралися їхні однокласники та кілька старшокласників. І якщо раніше хлопці з її класу не звертали на Лєру уваги, а старшокласники іноді задирали, як робили з усіма дівчатами з класів, молодших від них на кілька років, то тепер вони з цікавістю поглядали на неї, залучали до розмови, уважно слухали.

Минув лише рік, а всі так змінилися. Аня розцвіла, стала справжньою красунею. Хлопці змужніли, вже не хлопчаки, якими Лєра їх пам'ятала.

Після застілля пішли гуляти селом. Хтось пішов уперед, хтось відстав. Якоїсь миті кудись зникла Аня і Лєра, шукаючи її, пішла вперед по дорозі.

Натрапила на компанію молоді, впізнавши серед них кілька дівчаток з їхньої школи, підійшла до них дізнатися, чи не бачили вони Аню. Якщо вона пройшла повз них, вони повинні були її помітити.

Дорога освітлювалася лише світлом із дворів найближчих будинків. Хлопці з дівчатами стояли, утворивши коло і розмовляли. Лєра підійшла до них. Вона не відразу впізнала високого, струнка хлопця, що стояв до неї спиною. Тільки коли Лєра привіталася з усіма, він різко обернувся.

Її ніби вдарило струмом. Прошибло наскрізь. Перехопило подих. Переляк, радість, біль, ніжність – все змішалося всередині. Вона вдивлялася в таке, до болю бажане обличчя коханого.

А Рома, впився в її обличчя жорстким поглядом. Потім з гидливістю та роздратуванням демонстративно відійшов убік.

"Все, як і раніше" - різануло по серцю.

Всім було зрозуміло, що це реакція на неї, але вдали, що нічого незвичайного не відбулося.

Компанія рушила вздовж вулиці. І Лєра, сподіваючись зустріти Аню, пішла з ними.

Рома йшов на відстані.

Всі зупинилися біля покинутого будинку і вирішили зайти туди всім натовпом. Зрозуміло навіщо, хлопці вели туди дівчат щоб потискати, дівчата весело сміялися, вдаючи що не розуміють, навіщо туди насправді йдуть.

Вік такий, ще не зрозуміло чого, але чогось хочеться, кудись поринається душа.

На вулиці залишилися стояти лише вони вдвох.

Все ж таки він був іншим. Тільки намагався стати таким, як усі.

Мабуть, Рома не очікував такого повороту, що вони залишаться наодинці. Він напружено застиг.

А Лєра тремтіла від хвилювання, боялася дихати від того, що ось він, стоїть навпроти неї. Від думки, що зараз, можливо, вони поговорять.

Сповнилася сміливості, набрала в легені повітря, збираючись зробити до нього крок.

Голос Роми прибив її до місця.

— Мені гидко знаходитися поряд з тобою,— сказавши це, він розвернувся й пішов геть.

Вона не встигла.

Вже потім, ставши дорослішою, сміливішою, Лєра думала про те, що треба було наздогнати його, змусити вислухати. Навіть якби вже не любив, якби не пробачив, їй було б все одно легше від того, що він знає правду. Що кохала. Що не зраджувала його.

А тоді вона стояла в заціпенінні, відчуваючи, як усередині розповзається пекучий біль. Наповнюючи все собою, стискаючи грудну клітину лещами.

Все навколо стало порожнім і безглуздим.

Вже нічого не хотілося. Ні святкувати, ні гуляти, ні знайти Аню.

Вона повільно пішла в інший бік.

А Рома стояв далі по вулиці, його роздирали протиріччями, він боровся із собою. Одна його частина відчайдушно хотіла повернутись. А інша різала живцем: «Навіщо? Що ти зробиш, якщо ти їй не потрібен? Збережи хоча б залишки гордості!»

Лєра так і не дізналася, що перемогло у ньому. Чи повернувся він, чи шукав її потім. Наступного ранку вона поїхала. На день раніше, ніж збиралася.