Настала зима. Життя Лєри в Шпичинцях стало спокійнішим. До витівок її мами вже всі звикли та перестали звертати увагу. Однолітки прийняли її у своє коло. І навіть Льоша змінив злість на символічні, беззлобні причіпки.
Начебто стало легше і почало все налагоджуватися. Навіть Рома взимку не приїжджав і біль у її серці почав вщухати.
Але одного дня, повернувшись зі школи, Лєра застає маму за тим, що вона пакує їхні речі.
- Мамо, що відбувається, - Лєра розгублено озиралася на всі боки, в серце закралося погане передчуття.
– Ми переїжджаємо. Прямо зараз. - приголомшила новиною мама.
Як обухом по голові. Знову переїжджають, знову все заново, знову новенька. Черговий якийсь Льоша...
Дорослим здається, що діти ще не розуміють, легше переносять. Але правда в тому, що діти просто змушені покорюватися і слухатися батьків і ніхто не бачить тієї трагедії, яка відбувається в їхніх душах. Як, через рішення та вчинки дорослих, розбивається на уламки їх тендітний внутрішній світ. Як дитина кричить усередині, як її роздирає біль...
Ніхто не чує. "Переживе. Заспокоїться". І вона заспокоюється, лише зовні, затаївши все глибоко всередині. І не каже нічого. А навіщо? Хто хтось її почує, зрозуміє, і тим більше послухає?
І Лєра поїхала, не встигнувши ні з ким попрощатися. У невідомість. Знову боротися із життям та за життя.
#9207 в Любовні романи
#2207 в Короткий любовний роман
#2078 в Жіночий роман
Відредаговано: 05.12.2021