Розібралася у собі. Довгоочікуваний приїзд Роми.

Після того випадку біля клубу Рома поїхав на довго, мабуть, знову на роботу. А Лєрі не знадобилося багато часу, щоб прийти до тями. Туман розвіявся і вона усвідомила, що, як і раніше, любить його. Що він потрібен їй. Як життя.

Лєра чекала на його приїзд, сподівалася, що ще можна все виправити і водночас мучилася сумнівами. Плакала щодня, перестала їсти, все стало байдуже. Все її єство тяглося до нього.

Рома приїхав восени. Прийшов у клуб зі своєю сестрою та дівчиною, що тримала його під руку.

Вона була дуже гарною. Струнка, доглянута, з гарним макіяжем, у дорогому одязі, вона ніби зійшла з обкладинки журналу. І справді, дуже добре виглядала поряд з Ромою.

Дівчина зi зверхістю дивилася на Лєру. Вони всі троє дивилися на неї, було таке враження, що вони для цього прийшли до клубу. Люда з ворожістю, Рома з пекучою ненавистю.

Було дуже помітно, що це показовий виступ для Лєри. Чи то для того, щоб вона пошкодувала, що його втратила, чи що б відновити його потоптану гордість.

Лєра розуміла, що все ще свіже, не минуло, що Ромі ще дуже боляче. Можна встигнути виправити все. Врятувати їх. Але його демонстративна ворожість була стіною, якою вона не наважувалася переступити.

Потім Рома ще приїжджав, вже один. Вони перетиналися. І щоразу він демонстративно йшов геть звiдти, де була Лєра, підкреслюючи таким чином, наскільки сильно він не переносить її.

А вона все чекала, коли він пом'якшає, не так демонструватиме свою злiсть, або хоча б залишиться, не піде, і вона зможе з ним поговорити.

Лєра не зрозуміла тоді, що він постійно приїжджав, один, з'являвся в клубі, де в нього не було ні друзів, ні дівчини, але була вона, Лєра, бо не міг забути її і не міг переступити через свою гордість. Хотів, щоб вони були разом, і не міг підійти до неї. Адже вона чітко дала йому зрозуміти, що він їй не потрібен.