ВIН

Наприкінці зими Лєра повернулася додому зі школи і дізналася, що вони з мамою вже живуть в іншому будинку. Виявилось, що один чоловік із села запропонував мамі жити разом.

Так завжди відбувалося. У який момент і куди повернеться її життя з непостійною та непередбачуваною мамою, Лєра ніколи не знала. Завжди несподівано її життя змінювалося чи руйнувалося, з короткими перепочинками на хитку рівновагу.

Але цього разу зміни були позитивними. Мати перестала пити. Дядько Ігор, так Лєра називала маминого «чоловіка», ставився до неї добре. Доглянутий будинок, чисте ліжко, гаряча їжа – на кілька місяців у Лєри з'явилося людське життя. Таке приємне було це відчуття стабільності та повноцінності! Наче життя давало можливість перепочити і набратися сил перед черговим раундом негараздів.

Аня жила на цій самій вулиці.

І цього ж літа сталася подія, яка назавжди залишила слід у житті Лєри.

Цього дня літніх канікул вона йшла вулицею зі своєю однокласницею Настею. Проходячи повз один будинок, Настя побачила у дворі Люду. Це була її подруга, яка приїжджала з міста до бабусі, на канікули. Вона зайшла до неї у двір, а Лєра залишилася чекати біля хвіртки.

Вона не знала Люду особисто, тільки бачила кілька разів і знала, що у неї є старший брат, до якого вже не один рік не байдужа Наcтя. Знала також, що це не було взаємно.

Хоча на її погляд, у Настi були всі шанси: симпатична, просто стриглася завжди під хлопчика, була худорлявою, та носила джинсові костюми. З багатої сім'ї, впевнена в собі, товариська, хоча не можна сказати, що спілкуватися з нею тягнуло. Тим не менш, чим не пара, особливо в такому віці, коли хлопчиків особливо цікавлять дівчатка, а тут навіть шукати не треба – сама любить.

А ось того самого старшого брата Лєра не бачила ніколи.

І тут з хати вийшов хлопець, мимохіть привітався з Настею і пильно подивився на Лєру. Високий, стрункий, темне густе волосся, такі ж очі, але від пекучого погляду вони здавалися ще темнішими, впевнена хода. Він був дуже гарний.

У Лєри сильніше забилося серце. Не так через зовнішній вигляд хлопця, як через погляд, який він не відводив від неї. Пильний, уважний, зацікавлений. За секунди сталося те, чого з іншими в неї не було ніколи – є такий вислів «потонути в очах», він впустив її і вона поринула в них, побачила його, того, що всередині. Відчула, що завжди його знала.

Це так приголомшило Лєру, що вона стояла і дивилася на нього на всі очі. А він, не відриваючи від неї погляду, підійшов.

- Привіт, - він дивився уважно, ніби хотів помітити кожен її жест, кожну емоцію на її обличчі, нічого не пропустити.

- Привіт, - відповіла тихо, опускаючи очі. Його присутність огорнула, стала такою щільною, що вона її  відчувала.

Відбувалося щось таке, чого ніколи з Лєрою не було. Не те, щоб на неї взагалі ніхто з хлопців увагу не звертав. Але ніколи не потрібна була саме вона. Так, просто чергова дівчина, якщо відмовить, то піде до іншої. На рівні фізіології. Для Лєри такий вид стосунків був неприпустимий, тому вона нікому не відповідала взаємністю.

Але зараз було чітке відчуття, що його цікавить саме вона. Він ніби бачив в її очах її душу.

Лєра чекала, коли ж повернеться Наталя, а хлопець все не йшов, дивився на неї вже з усмішкою та якимось захопленням. Що ще більше бентежило її, оскільки вона навіть подумати не могла, що такому як він, може подобатися така, як вона. І справа не тільки в соціальному статусі, а в тому, що в силу перехідного віку Лєра вже формувалась, але ще не сформувалася. Був тільки натяк на симпатичність і ще не зрозуміло, що в результаті буде з фігурою, тому що зараз стегна і сідниці були трохи заширокі. Ну хіба що густе, блискуче, довге волосся і, можливо, очі.

Вона не розуміла тоді, що він дивився на неї власними очима. Перед ним була симпатична дівчина, з найкрасивішим волоссям, яке він колись бачив. Боязка, як пташка, яка тремтіла все більше, чим ближче він до неї підходив. З такою щирістю та глибиною у погляді. Щось підказувало йому, що вона не така як усі, рідкісна, особлива, справжня.

- Як тебе звати? – дивиться так, ніби давно шукав саме її і ось, знайшов.

- Лєра, - підняла на нього погляд.

– А мене Рома.

Вони стояли, дивлячись один одному в очі. Світ навколо застиг, все стало далеким і розмитим. Було лише їх двоє, але відчувалося, що одне.

Кохання з першого погляду - Лєра не вірила в нього. Вважала, що неможливо полюбити людину по-справжньому просто глянувши на неї, не поговоривши, не впізнавши.

І цього разу це було ще не кохання, їхні душі просто впізнали одна одну. Напевно так буває, коли душі споріднені. Не можеш пояснити як, але глибоко всередині пронизує усвідомлення, що він частина тебе.