Глава 6: Допомога друзів

  На ранок він прокинувся і зробивши усі справи він пішов на їхнє місце. Вона зустрічалися там кожен день о десятій ранку. Він прибіг останній. 
- Ти сьогодні пізно – сказав Денис.
- А хіба зараз не десята?
- Ні. Зараз одинадцята.
- Тобто?
- Ти забув годинник перевести. 
  І справді, Іван так сильно був зайнятий новою подругою, що він забув перевести час.
- Вибачте хлопці.
- Та нічого страшного. Вова, куди сьогодні підемо? 
- А куди ви хочете? – запитав Володимир.
- Давайте сьогодні тут побудемо? – запитав Іван.
- А що сталося? Чого це ти так вирішив?
- Та нічого такого важливого, просто гості учора були.
- Саме тому ти такий загублений? – запитав Сашко.
  Іван навіть і не знав як відповісти, хотілось сказати правду, що він закохався, але як вони відреагують він не знав. Тому майже без суперечок вони вирішили залишитися на місці. Іван буз весь не свій, не був присутній в розмові, постійно про щось думав, а хлопці дивилися на нього і не розуміли.
- Може ти нам скажеш правду? – запитав Денис.
- А ви обіцяєте нікому не казати?
- Обіцяємо – відповіли хором.
  Через силу він розповів про цю дівчину, він сказав яка вона для нього, а хлопці сиділи і дивлячись на нього раділи.
- Вона була прекрасна
  І Денис вирішив у нього запитати.
- А неї великі…
- Денисе – зупинив Іван.
- Що?
- Ти хоч сам розумієш що кажеш?
- А щось не те?
- Здогадайся. Я покохав її не за те про, що ти кажеш, а за її усмішку, її очі, її голос. 
  Іван міг вічно казати про це але час ішов і хлопці його зупинили.
- Так зізнайся їй – сказав Вова.
- Як ти це уявляєш?
- Просто підійшов і сказав. Ти ж сам нам так кажеш робити, підійти і сказати. 
- Я можу підійти, але… як вона відреагує?
- Ну може відреагувати по різному – доповнив Денис 
- І що ти пропонуєш? 
- Давай я підійду і сам за тебе скажу.
- Денисе, не треба, якщо що я сам це зроблю.
- І пам’ятай чим раніше тим краще – доповнив Сашко.
- Зараз, або ніколи – сказали всі хором.
  І вони розійшлися, хто куди. Хто по справам, хто додому, а наш герой пішов кликати Катерину. Він все таки наважився це зробити, наважився зізнатися, хоча водночас і боявся її реакції. І це логічно, що йому ще треба відчувати, хвилювання, страх, радість, що ще?
  Тому підійшовши до дверей він постукав, і йому відчинила двері її мати.
- Іване добрий день.
- Добрий.
- Ти щось хотів.
- Так, а Катерина вийде? – несміло запитав у неї.
- Так зараз вийде, зачекай будь ласка.
  Він чекав не довго, але за цей час він зумів подумати над тим, що він буде їй казати. Декілька разів він навіть передумав це робити, але відчуття були сильніші, тому він вирішив, що коли вона вийде він поведе її до парку де і зізнається, зізнається у коханні. А що буде далі він не знав і його це мало хвилювало, хоча повинно було б. Але, що поробиш? Коли вона вийшла він запропонував піти до парку, і вона погодилася. Тому вони пішли розмовляючи о своїх справах.