Глава 4: Гості

  Всі були готові. Мати сказала, що вони прийдуть о другій годині дня. І справді вони прийшли о другій. Поки мати з татом зустрічали їх, Іван накривав на стіл. Він хоті по скоріше, щоб цей день закінчився. Коли вони зайшли до кімнати хлопець побачив жінку і чоловіка. Познайомившись чоловік сказав, що зараз зайде ще одна, і хлопець подумав, що це надовго. 
  До кімнати зайшла дівчина. Невеличка зростом, з русим волоссям, голубими очами, з шикарною формою і ніжним голосом сказала хлопцю.
- Добрий день.
- Д… д… добрий…
  Він забув усе, що він читав і вчив. “Вона прекрасна” подумав він дивлячись тільки на неї. Він не розумів, що з ним сталося, Іван наче проковтнув язика, не міг сказати ні слова. Здається він закохався. А чого б і ні, ви її бачили, вона прекрасна, наче прямо із казки.
  Хлопець намагався щось казати, але це напрасна спроба, бо він не міг виговорити і слова. “ Що зі мною коїться ” подумав він, не розуміючи, що робити він намагався хоча б на хвилину подивитися на її батьків, але в нього не виходило.
- Може ти щось скажеш? – запитала мати хлопця.
- Так дійсно, розкажи хоч щось – доповнила мати дівчини.
- А? – відповів хлопець.
- Що з тобою? – запитала мати хлопця.
- Зі мною все добре.
- Точно?
- Так.
  Хоча на справді все не так просто, він справді закохався, тому він не міг нічого сказати. Він просто дивився на неї і розумів, що треба діяти. Може це його шанс? А може це просто жарт життя? Тоді якщо це жарт, чому він не може навіть на хвилину подивитися в іншу сторону? 
  Іван знав, що треба їй сказати хоч слово, і запропонував включити музику, вона любила музику і тому вона, та і всі інші погодилися. Коли він включив музику всі почали танцювати. Шкода, що він не вмів танцювати, тому він робив вигляд, що вміє.
  Увесь вечір він провів біля неї і розповідав про своє життя, а вона про своє. Їм було цікаво слухати один одного, а батьки бачили як вони проводять вечір і посміхалися. Коли вони збиралися піти додому Катерина дала листочок, попрощалася і вони пішли додому. Коли гості пішли сім’я почала прибирати стіл, і мати запитала.
- Ну що?
- А що?
- Та не приховуй, я бачила як ти на неї дивишся, що ти тільки з нею проводив вечір. 
- Справді? А я і не помітив – намагався відійти від питання матері.
- Та не приховуй, мені ти можеш сказати.
- Ну добре. Вона… вона дійсно була чудова, я щось відчув подивившись на неї, і це, щось дивне.
- Ти закохався – с посмішкою сказала йому.
- Та ні, ти чого, так вона чудова, красива, мила і… так я закохався.
- Я так і думала.
- Але батьку не кажи цього, добре?
- Добре.
  І вони пішли далі прибирати, після чого він подивився у листочок і побачив “ Ти цікавий хлопець, мені сподобалось з тобою проводити час, передзвони мені о дев’ятій вечора ” і номер телефону. 
  Він дійсно вирішив їй зателефонувати, але це не так просто. Він намагався підібрати правильні слова, щоб не мекати. Ось зібравшись із силами він їй подзвонив.
- Алло.
- Алло, це Іван.
- Привіт Іване, як справи? 
- У мене чудові, а у тебе?
- У мене теж.
  І такий діалог йшов пів години, він міг би йти більше якби не батьки дівчини, які сказали їй лягти спати. Хлопцю теж наказали лягти, але він не зміг заснути, увесь час думав про неї, хотів прожити з нею все життя.