Глава 3: Домашня розмова

  
  Всі друзі розійшлися додому, а наш герой трохи постояв перед під’їздом і думав. Думав про те, що ще потрібно для більшого щастя. Трохи постоявши він почав підніматися на п’ятий поверх, і перед своїми дверми він тяжко зітхнув, бо розумів чого йому не вистачає.
  Любові. Не тієї яку дають батьки, а справжньої. Він хоче знайти кохання усього свого життя, хоча і розумів, що це просто місія нездійсненна. Хочеться знайти дівчину яку він буде любити і вона буде його любити. Не зважаючи на те, що в нього нічого не виходить з дівчатами, він просто живе своїм життям.
  Зайшовши в приміщення Іван побачив на пів п’яного батька і мати яка накривала на стіл. Всі зібралися перед столом і почали казати молитву, усі окрім Івана. Батько побачив це і почав на нього кричати, кричати за те що він не дякує богу за їжу і за життя. Хлопець цього не робив тому що, він не вірив у бога, і він цього не соромився. Мати намагалась заспокоїти батька, але… в неї це важко виходило. Виявляється у бать трагедія. У нього померла троюрідна сестра, тому він не витримавши втрати останнього з рідних не рахуючи дружину і сина, він напився.
  Заспокоївшись батько вибачився перед сином і дружиною. Він дув охоронцем банку. А мати продавцем в звичайному магазині. Тому як звичайно сім’я після вечері почали обговорювати сьогоднішній день і наступний.
- Що у тебе на роботі любий? – запитала мати хлопця.
- Та нічого нового. Знову якась тварина переплутала і гроші пішли не туди куди потрібно.
- Добре, а що в тебе синку?
- Та теж нічого нового.
- Знову з друзями ходив по різним покинутим містам?
- Так – зітхнув він.
- Може годі вже?
- Я теж так гадаю. Але… це мої єдині справжні друзі, і вони цікаві. Хоча і гуляють в таких місцях, я радий з ними ходити.
- Тобі дівчину треба знайти, розумієш?
- Розумію. Але ти знаєш, що в мене нічого не виходить.
- Погано намагаєшся – вліз батько.
- Нормально я намагаюсь. Просто… я не можу знайти ту яка мені справді подобається.
- Знайдеш – заспокоїла мати.
  Цей діалог про дівчину йшов майже дві години.
- Добре, я сподіваюсь ти все зрозумів, а зараз я хочу вас попередити, що в цю суботу до нас прийдуть гості.
- Гості? Мамо, ти ж знаєш, що я не люблю гостей. 
- Цих полюбиш. І я попрошу бути з охайним, треба показати добре враження.
- Добре – сказали хлопці.
  Закінчивши розмову всі зайнялися своїми справами. Батько пішов читати газету, мати шити візерунок, а Іван пішов до своєї кімнати готуватися до гостей, хоча до суботи три дні. Він не хотів нікого бачити, тому коли приходили гості до мами, чи то тата він просто уходив чекаючи того коли вони підуть.
  Кожен день мати нагадувала своїм хлопцям те щоб вони були у перший вихідний день. Хлопець навіть почав читати книжку “як себе вести коли у тебе гості”, щоб показати добре враження. Він вивчав деякі репліки, деякі дії. Іван навіть і не здогадувався, що його чекало.