Глава 2: Дивна зустріч

Глава 2: Дивна зустріч
  Одного разу Іван і Денис йшли до магазину, і вирішили вони пройти через двори. Ось коли вони проходили вони побачили дуже дивну картину, один хлопець стрибав по гаражах, наче від когось тікав.
- Дивись на того хлопця – сказав Денис.
- Ну і що?
- Він здається від когось тікає.
- Або йому нічим зайнятися.
 Вони пішли далі. Цей хлопець вибіг на них з криками.
- Допоможіть, будь ласка, вони мене вб’ють. – знервовано сказав він.
- Врятувати? Від кого? – запитав Іван.
- Від друзів.
- Тобто?
- Вони хочуть мене прибити.
- А за.. 
  Не встигнувши договорити вибігли інші хлопці. Вони були злі на нього. І готові були його просто розірвати. Дивлячись на них наші герої теж почали боятися.
- Що вам потрібно? – запитав Денис
- Він – відповів один із всієї банди.
  Він був схожий на ватажка, так подумав Денис.
- Навіщо?
- Це не твоя справа.
- Ти друже не розмовляй зі мною таким тоном.
- А то що? – запитав хуліган діставши ніж з карману.
- Ти хлопче цього не роби, а то хто знає, що може трапитися.
- Та не вже – почав підходити.
  Денис знав, що він його вдарить ножем, тому напав першим. Але це була напрасна дія, він недооцінював його і хуліган порізав його. Іван не витримав напав на нього і заламавши відібрав ніж.
- Якщо ви підійдете ближче, я його поріжу – погрожував Іван. Вони навіть і не догадувалися, що він бреше.
- Добре, добре, що ти хочеш? 
- Щоб ви від того хлопця відчепилися і більше до нього не підходили.
- Добре, тільки відпусти мене.
  Іван відпустив його.
- А ніж?
- А ніж буде у мене, щоб ти нікого іншого не поранив. А тепер геть!
  Вони пішли. Він підійшов до друга.
- Ти як?
- Жити буду.
- Ентузіазм ще с тобою. 
  Допомігши піднятися вони підішли до того хлопця.
- Так, хто вони і за що вони за тобою бігли? – запитав Іван.
  Він розповів їм, що сталося. Розповів у подробицях. 
- Я був у їхній банді, і пошкодував про це. Вони знущалися на слабкими, над тваринами. Це просто звірі якісь, хоча спочатку вони такими не здавалися. І ось я одного разу сказав поліцейському, що вони роблять, і він сказав.
- Добре, зараз подивлюся.
- Він дійсно знайшов їх і побачив як вони знущалися на слабкою дівчиною, і її кішкою. Затримав і повів у відділок. Потім вони зрозуміло, що це саме я їх здав , ось вони за мною і побігли. Ну а далі ви знаєте.
- Так справді тяжкий випадок – прокоментував Денис.
- Ти ж з ними більше не будеш зв’язуватися, я гадаю – доповнив Іван.
- Звісно не буду. До речі, а можна з вами гуляти? – запитав він.
  хлопці подивилися друг на друга Іван сказав.
- Добре, тільки скажи як тебе зовуть.
- Володимир, а для друзів просто Вова.
- Гаразд, ми йдемо до магазину, підеш з нами? – запитав Денис.
- Так, дякую що врятували.
- Нема за що.
  І наше тріо пішло до магазину. Вони кожен день зустрічалися, гуляли, розмовляли, ділилися історіями. І ось одного разу Вова щось запропонував.
- Слухайте, а давайте підемо до одного місця.
- До якого? – запитав Іван. 
- Цікавого.
- Ти мене так не лякай.
- Не зважай на нього уваги, він завжди боїться кудись іти – сказав Денис – так, що це за місце?
- Покинута  будівля.
- О ні, ні, ні і ще раз ні – заперечив Іван.
- Та чого ти, боїшся? 
  Іван подивився на Дениса і побачив на його обличчі слова “Все буде добре, ходімо”. І він погодився. 
- Добре, веди.
  І вони пішли до покинутої будівлі. Якщо чесно, Іван не пошкодував про це. Вони там пробули майже весь день и вже збиралися іти як…
- А !!! – якийсь голос закричав.
- Хто це? – запитав Іван.
- Я не знаю – відповів Вова.
  Вони почули як щось велике і важке впало. Здається це була людина, і вони побігли на голос.
- Допоможіть, допоможіть.
  Прибігши на голос хлопці побачили хлопчину який тримався за дощечку по середині великої дірки в підлозі. 
- Як ти туди попав? – запитав Вова.
- Зараз не найкращій момент щось питати – відповів він.

- Добре тримайся.
- І як ми будемо його рятувати? – запитав Денис.
- Хтось повинен піти по тій дошці і врятувати його – сказав Іван.
  Він подивився на друзів і зрозумів, що піде він. Почавши підходити до бідолахи дощечка прогиналася і тріскалася, але він підходив до нього і не зупинявся. 
- Тримай руку.
  Протягнувши руку він витяг його. І вони побігли назад. Коли добігли дощечка зламалася й провалилася.
- Як ти сюди попав?  - запитав Іван.
- Нехай це залишиться зі мною. Дякую, дорече мене звуть Сашко.
  Саме так вони всі познайомилися, і саме це місце стало їхнім. Вони завжди збиралися там і робили все те, що і у дворі. Сашко навіть познайомив їх зі своєю сестрою. Маринка була чудовою дівчиною, могла пожартувати, говорила який її брат незграбний.
  Пізніше Маринка познайомила їх зі своєю подругою Марією. Саме так вони всі познайомилися. І розповівши це вже в десятий раз вони пішли додому.