Глава 1: Звичайне життя

                                
  Він радувався своїм життям, у нього булу все, що він хотів. Друзі, родина, невеличка робота. Він нічого не хотів більшого, його все влаштовувало. А саме звуть нашого героя Іван. Іван був невеликого зросту, карі очі, чорні брови. Волосся було чорне, а зачіска як у звичайного хлопця. Іван був добрим и допомагав іншим знаючи, що колись вони допоможуть йому. 
   Друзі у нього були цікаві. Один невеликого зросту, кумедний и завжди ліз туди куди не просять, и завжди міг вставити свій голос. Вважав себе розумним и хотів бути головним. Звуть цього хлопця Вова. Інший хлопець Денис, був височенький очі зелені, ставив свою точку зору и майже завжди вигравав суперечки. Це була його особливість. Третій був… ну як сказати. Звичайний дурнуватий хлопець Сашко. 
  Ще звичайно крім друзів у Івана були подруги.  Марія, Маринка і… Катерина. Маша була маленького зросту, чорне волосся, карі очі. Марина була вже вище, очі зелені, а волосся руде. Катерина була середнього зросту, шатенка, голубі очі, одним словом просто чарівна. Чарівна для Івана звісно, але ми ще до цього повернемося. 
   Отже, одного разу наші герої, а саме Іван, Вова і Сашко гуляли і забрели до одного покинутого будинку.
- Давайте зайдемо? – сказав Вова з надією, що вони відразу погодяться.
- Ні. Ти що, здурів? – відповів Іван.
- А чого і ні, ти боїшся, чи що?
- Та не боюся, просто навіщо? – запитав Іван з подиву. В кожен день, що в них проходить вони знаходять пригоду на своє одне місце.
- А хіба ми… 
- А чого б і ні?– вліз Сашко – Це хіба не наша улюблена справа?
- Чого це ти так вирішив? – запитав Іван у Сашка.
- Ми любимо лізти туди куди не просять, ось і все – відповів він.
- Добре але це в останній раз – тяжко зітхнув Іван і погодився на пропозицію Вови.
- Ось и добре – сказав Вова – ходімо.
  Вони зайшли у будинок и побачили на пів зруйновану кімнату.
- Що тут було? – запитав Сашко.
- Я навіть і не здогадуюсь – відповів Вова.
  Ця кімната була схожа на дитячу, але ніяких доказів тому не було.
- Просто на пів зруйнована кімната – сказав Іван, щоб скоріше піти назад. 
- Ти справді так сильно хочеш повернутися – запитав Вова.
- Якщо чесно. Так. Дуже. – дуже знервовано відповів.
- Ти знервований? Добре ходімо.
  Вони поверталися додому, и розмовляли про минулі часи.
- Слухай Іване, а ти пам’ятаєш як ми зустрілися? – запитав Сашко
- Звісно. – відповів.