14

Белла

Я йшла з будинку Алекса не своїми ногами. Весь цей час він думав що я не щира у своїх почуттях та навіть не зупинив мене, а мовчки спостерігав. Сльози лились з очей та я не збиралась зупиняти їх. Мені знову зробили боляче. Невже я не заслуговую хоча б на щіпку щастя? Що я зробила такого, що тепер розплачуюсь? Це я повинна була сумніватись в ньому, не він в мені. Саме Алекс зрадив мою довіру. Не я.

Я зупинилася в готелі так як квитків на сьогоднішній рейс уже не було. Їсти не хотілося. Моє серце щеміло від образи, а думки грозили звести з розуму. Тому я вирішила прогулятися. Телефон залишу в номері, мені потрібно побути на самоті.

Небо було похмуре. Сама природа відчувала мій стан. Люди спішили добратися дому аби дощ не застав їх. А я повільно йшла вулицею. Коли дібралася до мосту небо почало плакати. Його сльози зливались з моїми воєдино. У глибині душі я надіялась що Алекс знайде і поверне мене. Та це було бажання яке навряд чи збудиться.

Дощ ставав все сильнішим. Я сильно замерзла тому варто повернутися у готель. Зайшовши у середину приміщення у моє обличчя вдарило теплом. І тільки зараз я насправді зрозуміла на скільки сильно на вулиці холодно.

З мене капала вода, люди витріщалися на мене але я не звертала уваги , а просто прямувала до ліфту. Та тут зіштовхнулася з кимось.

Не підіймаючи очей на чоловіка сказала : «Вибачте!» та пішла далі.

-Не варто вибачатись!

Я різко підвела голову і побачила Алекса. Він все таки знайшов мене.

-Поговорим? –запитав він.

-Я думала ми уже розібралися з усім.

-Ні не розібрались. Ідем у твій номер а то захворієш. Тебе потрібно зігріти.

-Дякую та я впораюсь сама.

Алекс зробив вигляд що не почув моїх слів і просто взяв мене за руку і поволік у номер. Лише у ліфті я згадала що у поспіху не повідомила клієнтів, що їду. Тому опинившись у кімнаті в першу чергу зателефонувала Ользі Семенівні. Та виявилось про це уже потурбувалися мої батьки.

Поки я розмовляла по телефону чоловік набрав мені ванну. Я сиділа у ній близько години. Це не було спричинено тим що я прохолола, скоріше страхом перед розмовою. Та настав час раз і назавжди вирішити це.

Зайшовши до кімнати я побачила Алекса, сидівшого на кріслі біля вікна. Він задумливо спостерігав через скло за людьми.

-Ти не змінилася. Ти можеш одягати маску сильної жінки та ховати свої почуття думаючи що ніхто цього не бачить та ти  всерівно залишаєшся моєю Беллою. Тою ніжною, слабкою дівчиною, що так потребує ласки та підтримки. – не відриваючи погляду від своїх спостережень сказав він.

-Не можу сказати того самого про тебе. Ти інший…

Він нарешті перевів погляд на мене. Алекс як і завжди виглядав чудово. Чорні класичні штани, біла сорочка розстібнута на два верхніх ґудзики.

-Так я змінився. Та одна річ залишилась незміною. І я думаю що ти знаєш про що я. –усміхнувшись хитрою посмішкою сказав Алекс.

Я знала у яку гру він грає то ж з задоволенням прийму в ній участь.

-Ні , я не розумію про що ти.

-Нуу , та ти завжди володіла блискучим розумом. В тобі  поєднувалась краса, розум, доброта, вірність. Сумніваюся що ти не розумієш.

-Ооо, так ти повинен тішитись що я дісталась тобі. Та я сумніваюся що у майбутньому  це залишиться  незмінним.

-Зате я впевнений.

Алекс підвівся з крісла і прямував у мою сторону. Я ж відходила від нього та зупинилась коли спиною відчула стіну. Він загнав мене в пастку притиснувши своїм тілом. Близько хвилини від розглядав моє обличчя а тоді поцілував. Цілу ніч ми займались любов’ю і лише підранок заснули.