13

Алекс

Повернувшись додому, сів на диван і просто дивився у стіну. Я очікував що вона мене прожене. Я справді люблю її, але не  впевнений що ці почуття взаємні. Белла страждала через те що втратила мене. Тоді у день похорону я з-за дерев спостерігав за нею і бачив її стан. Знаю що знепритомніла коли дізналася. Та чи кохання це чи просто звичка? Можливо вона просто звикла до моєї любові?

Варто навідатися на роботу, прийшов час повертатися до колишнього життя. Сьогодні ж я вирішив відпочити і переглянути наші з Беллою фото. Тут вона в перше з нашої першої зустрічі щиро посміхається. Ця посмішка здатна зігріти навіть у найморозніший день. На цій ми разом, вона мене обіймає та цілує у щоку. На цих фото стільки ніжності.

 Я часто уявляв, а що якщо б усього цього не сталося, поліцейського відділку, погроз, смерті, як би скалося наше життя? Та навряд чи я дізнаюся, я можу лише уявляти.

Раптом пролунав дверний дзвінок. Не знаю хто це може бути, я наче нікого не чекав.

Відкривши двері я побачив Беллу з валізою.

-Впустиш? –спитала дівчина зніяковіло.

-Так звичайно проходь.- я був дуже здивований.

-Тут нічого не змінилося.

-Все так як ти залишила.- подивився я на неї.

Вона нічого не відповіла і почала розглядати кімнати. Я ходив за нею спостерігаючи за її реакцією. Ми зупинилися в спальній. Її щоки вмить покрились рум’янцем від чого я усміхнувся про себе. Белла побачила наші фото і стала розглядати їх.

-Ти сумніваєшся в моїй любові до тебе, завжди сумнівався. І це не запитання, це факт, Алексе.- подивилась вона на мене.

Я знав що вона хороший спеціаліст на мені ніколи було випробувати це на собі.

-З чого ти це взяла?

-Я завжди відчувала це у твоїх словах, діях. Навіть коли я сказала тобі що люблю, ти не до кінця повірив.

-Ти помиляєшся.

-Ні, Алексе, я права. Я чесна перед тобою, тож чекаю цього і від тебе.

-Так я сумнівався, що тоді, що зараз.-здався я.

Її обличчя скривилось від болю. Мені було неприємне визнавати це. Та вона попросила чесності. Правда ніколи не буває солодкою.

-Тоді навіщо було робити цю виставу з весіллям, твоєю смертю?

-Тому що я кохав тебе. Але лиш одна думка, що ти брешеш про свої почуття зводила мене з розуму.

-Я ніколи тобі не брехала. Так спочатку мені важко було звикнути до тебе. Але ж я ще навіть не відійшла від того що сталося вдома. Я думала ти розумієш мене.

-Тобто це правда що ти не кохала мене?-перебив я Беллу.

-Ні, Алексе, ти не чуєш мене. Тоді коли обійняла тебе перед поліцейським відділком я зрозуміла що закохана в тебе про що і сказала тобі. Я зрозуміла, те що відчувала до Влада було лише краплею в морі, коли любов до тебе була океаном. Та ти цього так і не зрозумів. Усі ці два роки я жила лише з тобою у своєму серці та несміла навіть подивитись в інший бік. – повисила голос дівчина. – Я вирішила що наше кохання заслуговує ще одного шансу та чи варто починати це знову якщо ти не довіряєш мені? Може краще відпустити це? –та я мовчав.- Мені не варто було приїздити тому я краще піду.-розчаровано промовила Белла.

Я нічого не міг сказати, а лише дивитися як вона іде геть. Усе дуже заплутано та може це мені лише здається? Я довго думав та нарешті прийняв рішення.