12

Белла

Алекс живий. Той кого я оплакувала стільки часу не помер… Та доля наче знущалася надімною. Невже у цьому світі мені не бути щасливою? Я втомилась. Втомилась боротися за щастя.

Алекс стояв біля вікна, він змужнів, став справжнім чоловіком. Я сиділа на дивані. Ми мовчали. Я не готова була слухати пояснення , але занадто сильно його кохала. Я знала як це коли приймають рішення не вислухавши людини, не хотіла робити помилку яку зробив Влад 2 роки тому.

-Я вислухаю тебе, Алексе.

Вираз його обличчя від почутого змінився . Він підійшов до мене і встав на коліна взявши мою руку.

- Я знаю якого болю тобі завдав. Але ці люди дуже небезпечні. Два роки я намагався зробити так щоб їх посадили до в'язниці. Тоді я натрапив на інформацію яка не повинна була вийти на поверхню і почав з другом розслідування. Вони і так відкрито діяли. Спалена машина це одне та я не міг дозволити собі щоб постраждала ти. Напад справді готувався ,але влучити мали саме у тебе.

-Твої батьки знали?- перебила я його.

Алекс лише махнув головою.

- То лише я не була в курсі?

-Так. І я дуже шкодую що не сказав тобі.

-Продовжуй далі.- я вирішила дослухати його історію. Та мені було дуже прикро, що його батьки весь цей час просто мовчали.

- Я робив усе щоб покінчити з ними. І мені вдалося. Їх вбили при затриманні. Почалася перестрілка і мало хто з них вижив та  і їх кинули у в'язницю. Я міг і швидше показатись тобі та я повинен був впевнитись що усе добре, що не наражаю тебе більше на небезпеку. - закінчив він і підняв на мене очі, які під час розмови були опущені в низ.

- Я розумію що ти хотів щоби я не постраждала, що робив усе для моєї безпеки.  І я вислухала тебе, тому що теж колись просила аби вислухали мене та ніхто цього не зробив. Містер і Місіс Дейвісон знали правду. В день коли мало бути весілля я стояла на колінах перед твоєю могилою на кладовищі та ридала. Я почула тебе, Алексе, але тобі варто повернутися в Лондон.

-Тобі потрібен час і я дам тобі його Белло та якщо твої почуття до мене змінилися скажи зараз, але знай що мої завжди були незмінними . Не хочу мучити ні себе ні тебе.

Чоловік підвівся поцілував мене у чоло і пішов. Я робила помилку проганяючи його та я не могла так легко перейти через це. Мені просто треба поговорити з мамою.

                                                            ***

Коли я зайшла у батьківський дім то відчула себе набагато легше. Мама з татом пили чай. Татові вже було набагато краще.

-Доню, щось трапилося? –побачивши мене стурбовано запитала жінка.

Я сіла на проти них і все розказала. Обоє  уважно слухали, а вкінці мама сказала:

-Алекс приходив до нас.

-Що?- викрикнула я .

-Так. Він винен що не сказав тобі, але ти б з легкістю його видала Белло. Це б погубило вас обох. Алекс кохає тебе. Він розказував про тебе з такою теплотою. Дай йому шанс. Я ж бачу ти теж його кохаєш, страждаєш навіщо робити собі боляче. Сьогодні у нього рейс, ми взяли і тобі квиток. Збирай швидко речі і їдь.

-Дякую! – я розплакалась і обійняла матір та батька.

-Поквапся і знай ми тебе любимо.

-Я теж вас люблю!

Набагато легше жити коли знаєш, що у тебе за плечима підтримка. Люди які завжди дадуть слушну пораду. Тільки зараз я змогла згадати ту справжню батьківську любов.

Попрощавшись я побігла на зустріч втраченому коханню.