11

Алекс

Я очікував такої реакції. Доволі довго після «своєї смерті» я спостерігав за нею і знав що вона ще досі не може з цим впоратися. Не знаю чи пробачить вона мені це, але у мене не було іншого вибору. Не зробив би я цього постраждати могла б вона.

Я акуратно взяв Беллу на руки та поніс у її квартиру. Вона була ще краща ніж тоді у Лондоні. Біла шкіра, довге, густе волосся та такі рідні губи які хотілося поцілувати. Та це потім.

Я заніс її у приміщення та поклав на ліжко. Вона і не здогадувалася що чоловік з яким зіштовхнулася на вулиці це був я. Таким способом я і дістав ключ від її дому.

Привівши дівчину в норму я запитав:

-Усе гаразд? Як ти себе почуваєш?

-Як я себе почуваю? Чи усе гаразд? Та я зійшла з розуму до такої степені що мені привиди ввижаються.- істерично сказала вона.

-Белло, це не марення я справді тут, живий. Мені потрібно тобі все пояснити.

-Пояснити? Пояснити те що  вважала тебе ці два роки вбитим? Те як з дня день помирала у середині? А ти навіть не подумав розповісти мені .- закричала Белла.

Вона була у істериці тому я взяв її за плечі та обійняв. Дівчина пручалася, колотила мене по спині а тоді розридалася.

-Ти хоча б знаєш, що змусив мене пережити?-прошепотіла вона.

-Так знаю. Тому і хочу тобі пояснити все.

Белла різко відсторонилася від мене і почала кричати .

-Ти думав, що твої пояснення все змінять? Я довірилась тобі і покохала. А ти як вчинив зі мною? Та я хотіла померти тоді. Увесь цей час я не жила, я не дозволяла собі цього. А зараз ти хочеш все просто пояснити?

Я розумів, що мені буде важко повернути все так як було тоді.