10

Белла

Зранку я себе погано почувала. Цілу ніч мені снились жахіття і я двічі прокидалася у холодному поті. Сьогодні я взяла вихідний, хочу провідати батька та провести трохи часу з мамою.

Та мені не виходило з голови те що я відчула запах улюблених духів Алекса. Але цього не могло просто бути. Можливо я сходжу з розуму? Я могла ще довго думати над цим та варто було йти.

Одягнулась  у сорочку темно-зеленого кольору та штани. Зверху  накинула тоненьке пальто, а волосся залишила розпущеним.

Виходячи з під'їзду  відчула на собі чийсь погляд. Я різко розвернулася на всі сторони та нікого не було. Уся ця ситуація почала мене бентежити все більше і більше.

Я чекала таксі ,так як машина залишилась біля лікарні.

По приїзді знайшла маму заплаканою на лавочці перед будівлею .

- Що сталося? Щось з татом?

- Ні усе гаразд. Він ще не отямився. Зайди до нього , а потім підем поснідаємо. - сказала заспокоївшись мама .

-Добре .

У палаті все було як і вчора. Я присіла біла батька і мовчала. Та кажуть що хоча люди непритомні та вони все відчувають.

Тому я сказала:

- Привіт тату! Ти повинен прокинутися, тебе чекає мама. Тебе чекаю я. Я не серджусь на тебе,  уже пробачила і забула. Тому лише прокинься. Я не хочу втратити і тебе.

Посидівши ще декілька хвилин я пішла.

Ми з мамою посиділи у кафе та поговорили.  Вона багато розпитувала про моє життя у Лондоні. І попросила щоб я сьогодні залишилась з нею , а я погодилась.

                                                                   ***

Минуло два тижні. Батько прийшов до тями. Ми з ним довго говорили про все що сталось і стали частіше бачитися . Йому вже дозволили повернутися додому, але без різних  навантажень.

Ангеліна вибачилась переді мною та продовжувала відвідувати терапію. Вона приходила тричі на тиждень і з кожним разом їй ставало все краще. Зовсім скоро вона позбудеться цього страху.

Влад почав зустрічатися з дівчиною. Ми не спілкувалися, але вже не було цієї ненависті при кожній зустрічі.

Я змогла пробачити усім. Кожен наче скинув тягар який ніс на плечах на височезну гору.

Та було одне але... Алекс. Я все частіше відчувала його запах. На вулиці відчувала що хтось за мною спостерігає. Одного разу навіть прийняла якогось чоловіка за нього.

Я наче сходила з розуму. Тому щоб відволіктися брала ще більше роботи та це не рятувало.

                                                                 ***

Ще один робочий день закінчено. Вийшовши з машини біля будинку я вирішила прогулятися. Не пам'ятаю коли останній раз могла просто пройтися.

Подував легкий вітерець, сонце вже майже сіло. На майданчику гралися діти ,а їхні батьки спостерігали за ними. Мої думки все ще блукали, останні два тижні я була не зібраною, усе валилось із рук.

Йдучи я оглядала будівлі ,а коли подивилась на один з закутків то побачила чоловічу тінь яка різко сховалася. Я направилася туди. Це й справді відбувалося. Хтось стежив за мною. Я з обережністю почала йти за будинок ,коли невідомий схопив мене зі спини затуливши рота долонею і затягнув у місце де ніхто б не помітив нас.

Та коли цей чоловік повернув мене обличчям до себе я не повірила своїм очам. А далі наступила темнота. Я знепритомніла.